Два різні полони: в якому стані приїхали додому наші захисники? [ Редагувати ]

Якими повернулися з російського полону наші українські бійці? В яких умовах їх тримали? І чи потребують вони тривалої реабілітації?

Моя колега Ніна Коломієць проаналізувала, в якому стані приїхали додому наші захисники і в якому поїхали - російські окупанти? Каже - різниця - разюча. Про це у її сюжеті.

Слава Україні! Героям Слава!

Довгі місяці в полоні й нарешті - вони вдома!

У цих чоловіках із впалими щоками та втомленими очима - не одразу впізнаєш захисників Маріуполя. Морпіх Михайло Діанов - показує той самий жест з Azovstal фото, зробленого у підвалах "Азовсталі".

Михайло Діанов, морський піхотинець:

Кажуть, що я відома людина. Без бороди вже. Дуже тішуся, що я вдома! Ще лікуватися й лікуватися.

Тортури та запаморочення від постійного голоду. Російський полон не пройшов безслідно. Протягом чотирьох місяців перебування у застінках рука Михайла не лише не загоїлася, в ній не вистачає 4-х сантиметрів кістки!

Кількість їжі в тарілці була - сантиметр супу, і це даже не суп, а вода з залишками капусти. Перші 2-3 тижні люди втрачали свідомість.

Ми схудли на 20-25 кг всі десь.

Щось схоже розповідають пропагандистам раша-тб і російські солдати, на яких обміняли наших захисників.

Кормить не кормили, давали только воду пить бутилированную.

Щоправда, навіть їхній зовнішній вигляд дає зрозуміти - вони брешуть! Зверніть увагу, ось таким стрілок із Севастополя Олександр Бражник був, коли його брали у полон українські військові. А ось він - начебто недогодований у полоні - посміхається та розмірковує про політику.

Володимир Золкін, блогер:

Россияне в то же самое время с вот этими вот рожами жирными, когда им тут и звонить давали, и в церковь возили, что им только тут не делали, все условия. Представители Красного креста днюют и ночуют, представители ООН. Все стандарты Женевской конвенции - и они приезжают туда с такими репами и начинают рассказывать про нацистов.

Слова блогера Володимира Золкіна, який записав десятки інтерв'ю з російськими полоненими, підтверджує і Богдан Вербицький. Мій колега - автор фільму "Полонені країни Z" - розповідає - його знімальній групі вдалося побувати в одному з СІЗО, де тримають російських солдат. Богдан згадує: жодних ознак незаконного поводження з полоненими не помітив. А чіткий розпорядок дня у закладі - понад усе.

Богдан Вербицький, автор сценарію документального фільму "Полонені країни Z":

Для розуміння ситуації - ми коли потрапили в місце, де ми знімали полонених, перша фраза, яку нам сказали люди, які несуть охорону, вахту у цьому СІЗО, нам сказали - у вас не більше години, бо в них обід. Тобто ми розуміємо, що їх не годувати - автоматично не можуть.

Чесні правила ведення війни, правове поводження з бранцями - для росіян усе це порожній звук. До українських військовополонених рашисти - не допускають навіть представників міжнародних інстанцій.

Лариса, дружина військовополоненого:

Мы просим ООН сделать комиссию, створити комісію для того, щоб повернули наших полонених та дотримання всіх Женевських конвенцій до наших полонених. Це не плєн. Це якесь гестапо. Це знищеня їх.

Олеся Карвацька, сестра військовополоненої:

Їх вивезли в Таганрог. Там було знущання. Поміняли дівчинку, вони зараз всі в Курській області. Вона нам розповіла дуже жахливі речі, що в Таганрозі з ними робили, були знущання, їх дуже били їх катували. Морально зламані жінки, але вони тримаються, вони чекають обміну.

Чоловік чи жінка - рашистським нелюдам байдуже. Вони з усіма поводяться однаково по-звірячому. Військовий медик Мар'яна Мамонова - у полон потрапила на початку квітня, коли вже носила дитину під серцем. Визволити з лап ворога вагітну жінку - виявилося надскладним завданням.

Дмитро Лубінець, уповноважений Верховної Ради з прав людини:

Коли йдеться про дівчину, яка вагітна, яка в достатньо складному медичному стані - і то тут рф намагалася використати цю ситуацію. Спочатку одні були домовленості, потім інші. Складалося враження - ми взагалі спілкуємося з людьми чи ні? У них же є мами, вони можуть розуміти, в якому стані перебуває наша вагітна дівчина.

Мар'яна Мамонова, військовий медик:

Я цього дня чекала шість місяців практично. Дуже хвилювалася, аби в самольоті не родити. Аби доїхати!

Мар'яна вже в Україні. Сьогодні вона стала мамою! Родичі кажуть - і вона, і її донечка почуваються добре.

Виснажені, але усміхнені. Багатьом потрібна термінова допомога медиків. Але вони намагаються не афішувати, через яке пекло пройшли. Бо розуміють - кожне зайве слово на свободі - може зашкодити побратимам, які досі у полоні.

Дай Бог, щоб усі наші хлопці, не тільки захисники Маріуполя, а і всі інші з фронту якнайшвидше повернулися додому. - Намагались якусь пропагандистську роботу з вами проводити? - То давайте, коли всі вже повернуться… - Добре.