Місія - нездійсненна: хто та як доставляв необхідне та забирав поранених з Азовсталі? [ Редагувати ]
Українська авіація здійснила сім повітряних місій до Азовсталі
Вони рятували українських бійців з Азовсталі. І здійснили унікальну спецоперацію. Льотчики 12-ї окремої бригади армійської авіації, які у березні на двох МІ-8 - пролетіли майже 250 кілометрів аби привезти ліки та продукти людям на Азовсталі. І забрати звідти поранених. Про місію з порятунку вже без грифа "секретно" - в льотчиків розпитала Вікторія Балицька.
О четвертій ранку два вертольоти піднялися у повітря. На бортах Мі-8 були бійці "Азову". Вони везли ліки, продукти, воду і боєприпаси. Льотчики мали здійснити неможливе - пролетіти 120 кілометрів над територією, яку контролює ворог, та приземлитися біля Азовсталі.
Руслан, льотчик 12-ї окремої бригади армійської авіації ім. генерал-хорунжого Віктора Павленка:
Трішки був страх, але коли запустились двигуни, то страх вже пропав. Я просто знав, що треба виконати свою роботу і повернутись додому.
Андрій, льотчик 12-ї окремої бригади армійської авіації ім.генерал-хорунжого Віктора Павленка:
Готувалась десь 5-6 годин, орієнтовно, час ішов дуже швидко. Нам все пояснили Головне управління розвідки, плюс азовці пояснили, розказали що куди як. Далі ми вже готувалися зі своїми екіпажами, як будем що робити, де і на якому етапі.
Руслан та Андрій - льотчики 12 окремої бригади армійської авіації. Вони напарники, які наприкінці березня здійснили другу місію на Азовсталь. Андрій - був "ведучим", летів попереду, Руслан - позаду.
Польот був на гранично малій висоті. Ми можна сказати їхали по землі. В технічному плані небезпечно тому, що можна зустріти птахів, які можуть пошкодити вертольот, також лінії електропередач, дерева все це, якщо бути неуважним, то можна зачепити та зробити горе.
Льотчики працювали в окулярах нічного бачення. Зійти з маршруту хоча б на кілька метрів - означало смерть. І тут важлива роль напарника, який летить позаду.
Він слідкує за мною, він летить ззаду мене, він дивиться куди, що і як, і в случаї чого він має мене поправити, підказати. Якщо вдруг бачить, що я пішов не туди, щось зроблю не так.
Маршрут польоту розробили фахівці з Головного управління розвідки Міноборони. Він був продуманий до найдрібніших деталей так, щоб два гелікоптери були невидимі для ворожої ППО та маневрували між перешкодами.
Андрій, льотчик 12-ї окремої бригади армійської авіації ім.генерал-хорунжого Віктора Павленка:
Перешкода для нас - це ліс, це якийсь ЛЕП високий. Так звичайно були, і багато їх було. Лісосмуги, ЛЕПи, високі липи, там 40 м ЛЕПи, які треба було перепригувати. Шукали місце де в них найнижча точка, щоб його перепригнути.
Руслан, льотчик 12-ї окремої бригади армійської авіації ім.генерал-хорунжого Віктора Павленка:
Маршрут був дуже грамотно продуманий. І знову таке виконання польоту на гранично низькій висоті дає нам якийсь хоч шанс, щоб зберегти техніку, життя. Тому, що коли ми давно надто низькій висоті, ми для ПВО майже не замітні.
Вертольоти долетіли до Азовсталі безперешкодно.
Це був ранок, сонце тільки сходило з моря і саме місто було таке сіре, все в диму. Ну видно, що там дуже важко було. Ми сіли на Азовсталі на березі моря, то до нас підійшла група, яка нам допомогла розвантажитись. Завантажили поранених і ми полетіли назад.
На розвантаження та завантаження бортів було 10 хвилин. Уже робили блискавично. Для льотчиків, які чекали в кабінах, цей час тягнувся нестерпно довго.
Андрій, льотчик 12-ї окремої бригади армійської авіації ім.генерал-хорунжого Віктора Павленка:
Дуже помалу він ішов. Дуже сильно, таке враження, що час зупинився. Ти питаєш яка година скільки-скільки, а тобі відповідь: 30 секунд пройшло, хвилина, а ти думаєш, вже пройшла година, а ти сидиш.
Руслан, льотчик 12-ї окремої бригади армійської авіації ім. генерал-хорунжого Віктора Павленка:
Я контролював ситуацію, яка навколо вертольота відбувалася. І думав як я буду йти назад. Назад теж пройшли спокійно, ніякого супротиву нічого нам не зустрілося.
Другу місію Руслан та Андрій успішно здійснили - до восьмої ранку Мі-8 були вже у безпеці.
Руслан, льотчик 12-ї окремої бригади армійської авіації ім. генерал-хорунжого Віктора Павленка:
Коли ми сіли вже на нашій точці, я відчув радість, що ми виконали завдання і ще те, що ми ще забрали хлопців. Забрали поранених, як раз зразу швидкі допомоги під'їхали та вже начали їм надавити необхідну допомогу. Завезли десь біля 10-15 осіб, а забрали десь 8-10.
Мі-8 пролетіли непомітними - 240 кілометрів. Це міг бути шлях в один бік.
Страшно? Ні, вже як сів в вертольот, запускаєш вертольоти і вже страху нема. Ти виконуєш свою роботу так як ти маєш виконувати і все.
Руслан, льотчик 12-ї окремої бригади армійської авіації імені генерал-хорунжого Віктора Павленка:
Ну вибір є завжди, але задача є задача. Завдання нам поставили і розуміння того якщо я відмовлюся від цього завдання, то піде хтось інший. А якщо мені поставлена ця задача, то її треба виконати.
Андрій та Руслан пам'ятають, яке полегшення та неймовірну радість відчували, коли виконали надскладну місію. Та відпочинок був коротким - уже невдовзі льотчики здійснили схожу місію під Києвом. Однак, вона була менш складною, ніж унікальна маріупольська спецоперація.
Руслан, льотчик 12-ї окремої бригади армійської авіації імені генерал-хорунжого Віктора Павленка:
Читав, що писали, що це єдина операція у світі, що іменно так далеко у тил ворога ще ніхто не заходив. Ми перші, як завжди.
Українська авіація наприкінці березня на початку квітня здійснила сім повітряних місій до Азовсталі. З 16 вертольотів, які були задіяні, три - було збито ворогом. Але завдяки цим унікальним спецопераціям - врятували багатьох бійців.
