Села на Київщині і досі оговтуються від пережитого у лютому-березні 2022-го: подробиці [ Редагувати ]
Окупанти окопалися навколо села, облаштувавши позиції на фермах.
Села на Київщині і досі оговтуються від пережитого у лютому-березні 2022-го. І хоча деякі населені пункти навіть не були окуповані, це не завадило загарбникам зрівняти їх із землею. Даніїл Снісар відвідав cела на північ від Іванкова. Далі - його репортаж.
30 кілометрів на північ від Іванкова. Сюди російські війська війшли у перші дні повномасштабного вторгнення. Маршрут на Київщину вони проклали через зону відчуження. Планували захопити столицю, обійшовши її з півночі.
Завдяки нашим захисникам шляхи окупантам були відрізані. Тож, загарбники засіли у найближчих населених пунктах. Кілька сіл перетворилися на суцільну лінію фронту.
Ці кадри ми відзняли рік тому, після деокупації області. Такий вигляд мали околиці Іванкова.
Даніїл Снісар, кореспондент:
Кілька кілометрів від Кухарів - село Підгайне. Як бачите, картинка тут і досі апокаліптична. За рік майже нічого не змінилося. Все ті ж руїни, ті ж зруйновані будинки і спалена техніка. Цей населений пункт розпочинає каскад сіл, які окупант майже повністю зрівняв із землею.
Валентин, дачник:
Села не було! Половину села знищили. Та все зруйноване, дахи поруйновані, вікна поруйновані, стелі повипадали. Корочше, все було гарно поруйновано.
У саме село загарбники не заходили. Але тероризували авіанальотами і хаотичним вогнем з артилерії. І досі загадка, що саме було їхньою ціллю у Підгайному.
Даніїл Снісар, кореспондент:
Чимало селян і досі оговтуються від пережитого у лютому-березні минулого року. Дехто почав зводити житло, яке було зруйноване, з нуля. А на цей час - жити у таких модульних будинках.
Олександр, житель села Підгайне:
Таке село квітуче було! Зара руїни одні! Волоси дибом ставали - одні руїни. Тут нічого не було. Дах знесений був. Ну а туди далі проїхав - там взагалі страх і ужас - центра села немає.
Олександр - у минулому військовий. У чоловіка і досі перед очима те, що побачив у Підгайному після звільнення регіону.
Олександр, житель села Підгайне:
Я не пойму, які тут стратегічні обʼєкти були, що їх такі бомби 500 кілограмові. І там ще є, по-моєму по тонні вони кинули - такі вирви сумашедші! Вони тут розгрузку робили. Вони з Білорусі летіли - туди боялися, бо їх там збивали, а тут летіли - з рогатки можна було збивать, якщо було б чим. А деякі отут кидали, отам ракета стирчала. Ну короче, по городам тут такі ями. Нічого з хати не осталось.
Тоді від будинка чоловіка залишилися самі стіни. Вікна і досі забиті дошками. Олександр самотужки готує рами для встановлення. Хоча, більшу частину житла вже відновили.
Олександр, житель села Підгайне:
Все промокло, все впало в середині. Тут дощі були - нікого не було, воно лило туди, затікало. Стіни пообпадували. Так накрили, воно стояло майже рік. Накрили буквально 2 тижні тому. Хороші хлопці, з Маріуполя.
Даніїл Снісар, кореспондент:
Тетерівське. Наступне село, яке построждало від дій окупанта чи не найбільше. Тут немає жодного непошкодженого будинку. Місцеві жителі згадують - російські війська цілеспрямовано гатили по населеному пункту з неба, випускаючи ракети та скидаючи авіабомби. У такий спосіб рашисти намагалися буквально випалити ціле село.
До березня мешканці лише спостерігали за бойовими діями, які точилися з боку сіл Олива, Кухарі та Бородянки. У ті дні тут бачили чимало ворожих вертольотів та винищувачів. Першого удару село зазнало 8 березня.
Сергій Бойко, житель села Тетерівське:
Це дитини кімната, яка найбільше постраждала. Стіни не було, вікон не було, дверей. Підлога була вздута капітально.
Більшу частину будинка Сергія - просто знесло вибуховою хвилею. Проте відновлення житла вже на фінальній стадії. Чоловік згадує - як нелегко було тим, хто до останнього не виїжджав із Тетерівського.
Сергій Бойко, житель села Тетерівське:
Ми зібралися, згрупувалися. Ми ще на два дні зробили собі світло. Тобто, люди щасливі ходили - не розуміли яка ситуація. Ми могли подивитися телевізор, холодильники, бо продукти псувалися. Ми були в оточенні - відрізані від світу. Згрупувалися і привозили з сусіднього села хліб. Небагато хлібу.
Окупанти окопалися навколо села, облаштувавши позиції на фермах. Звідти вони контролювали лісову дорогу. А 12 березня почали закидатти Тетерівське бомбами.
Віталій, житель села Тетерівське:
Вони по мені стріляли. Далі, поки я жінку затовкав у погреб, вони далі полетіли розстрілювати село. Вони в основному, не те що по домам, спочатку стріляли. Вони палили село - кругом же трава, зарослі на городах. І вони підпалювали село щоб повністю його випалити.
Віталій із дружиною - були в епіцентрі постійних обстрілів.
Оці штуки з вертольоту, з К-52 - підпалювали все село. Вони покругу, три вертольоти йшли. Он даже маркування їхнє.
Ризикуючи життями, Віталію з сусідами - доводилося буквально голіруч рятувати будинки від вогню.
Віталій, житель села Тетерівське:
А страху не було. Коли горять дома, От зараз, два метри до дома, а пламя таке, що вище голови. Все навколо горіло! Жінки були. І пенсіонери, ті що постарше - всі з лопатами були! Хто як міг, хто боком - по різному тушили.
Віталій із дружиною не виїжджали з села до 15 березня, коли авіаудар знищив їхній будинок.
Не можна оговтатися. Коли все наше життя згоріло. Все, що у моєму житті було - все згоріло!
Тепер на цьому місці - новий дім, його звели силами волонтерів. І хоча у Тетерівське, як і в сусідні Підгайне та Жерева - повертається життя, - роботи ще багато. Як і тих, хто потребує допомоги.
