Залишилися без дому, але з вірою в перемогу: історія родини учасників бойових дій [ Редагувати ]
Вона - поліціянтка, він - прикордонник. Свої долі поєднали на сході України у місті Кураховому. Там народився їхній первісток, син Ілля. Та війна зруйнувала усі плани на життя. Молодій матусі довелося покинути рідне місто заради безпеки дитини. Тепер вона живе і працює на Рівненщині. Старша лейтенантка поліції залишилася без дому, але не втратила віру у нашу перемогу. Своєю історією поділилася зі Сніжаною Сидорук.
Оксана Хітматуліна - custody-офіцерка, тобто інспекторка із дотримання прав людини. Жодне затримання не минає без її участі. Поліціянтка контролює всі дії колег і тих, кого доправляють у відділок.
Оксана Хітматуліна, інспекторка сектору дотримання прав людини Рівненського районного управління поліції:
Це можуть бути не обов’язково саме злочини. Це можуть бути адміністративні правопорушення, наприклад, хуліганство чи керування транспортним засобом у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння. За минулий рік в нас 22 затримання.
Усе, що відбувається у зоні кастоді-рекордз, фіксують камери відеонагляду. Зображення на моніторах в Оксани.
Вона проходить через цей коридор, попадає в зону кастоді-рекордз, там, де ми з вами зараз знаходимось, і далі я дивлюсь по кімнатах, тобто коли він на інтерв’юванні, коли він в слідчих діях, як він виходить.
Головне завдання офіцерки - провести інтерв’ю з правоохоронцями та затриманими. Та з'ясувати, чи не порушені їхні права.
Оксана Хітматуліна, інспекторка сектору дотримання прав людини Рівненського районного управління поліції:
Якщо людина говорить про те, що тілесні ушкодження були отримані внаслідок затримання поліцейськими, ми це всі фіксуємо, передаємо цю інформацію на прокуратуру та ДБР.
Оксана на цій посаді майже рік. Місто Березне на Рівненщині майже за тисячу кілометрів від її рідного Курахового, Донецької області. Там вона була інспекторкою із громадського порядку.
Оксана Хітматуліна, інспекторка сектору дотримання прав людини Рівненського районного управління поліції:
До лінії розмежування від міста Курахове було 15 близько кілометрів. У нас були у всіх передчуття. Ми думали, шо почнеться наступ саме з Донецької області.
Порожня пляшка з-під горілки, ніколи не думала, що на роботі її можна якось застосувати.
Оксана Хітматуліна, інспекторка сектору дотримання прав людини Рівненського районного управління поліції:
Коли заїжджали танки, БТРи і люди коктейлями "Молотова" закидували ці транспортні засоби, скажемо так, і ми почали збирати всі пляшки, які були скляні і нести їх у відділення для того, щоб змогти зупинити противника таким чином.
Синові тоді було лише два роки. Заради дитини наважилася покинути рідне місто. Нині Курахове зруйноване й окуповане. Поліційний відділ, який відкрили за кілька місяців до війни, ніби руїна.
На кадрах понівечених вулиць жінка знайшла і свій дім.
Це мій будинок і тут в даху дві такі пробоїни. Можемо бачити, що тут балкони вже повилітали, вікон немає. Це якраз моя кімната була.
З Рівненщини родом чоловік Оксани. Він прикордонник. Доки було можливо - чергував на КПВВ "Мар’їнка", а далі боронив донецькі міста. У січні 23-го захищав Бахмут.
Сергій, прикордонник:
Почалися штурми такі вже більш масовані й попали трішки в невелике оточення, і при виході вже з оточення, скажем так, уже в спину отримав вже поранення.
Після поранення Сергій служив у Краматорську, а згодом перевівся сюди, щоби бути разом із родиною. Іллі вже п’ять. І найкращі миті для малого - прогулянки з батьками.
Сергій і Оксана - учасники бойових дій. Шлях, який обоє подолали, лише зміцнив їхні стосунки та почуття. Для сина вони найкращі захисники.
- Моя мама поліцейська. - А тато? - А тато прикордонник.
У Березному сім'я будує нові плани на життя, адже попередні зруйнувала війна.
Курахове - це місто енергетиків. Воно є, було, буде і залишиться в мене в пам’яті як саме тепле місто. Це місто, де завжди є світло. І найголовніше, що це місце в мене в серці.
