Маневрові "пташки": на що здатні вертольоти під час війни? [ Редагувати ]

Вони здатні пролетіти сотні кілометрів й не потрапити в поле зору ворожої ППО. А ще врятувати життя воїнам і цивільним в оточенні. Все це - про бойові вертольоти.

Про особливості маневрених "пташок" - Вікторія Балицька.

Вертольоти можуть те, що не під силу літакам, танкам та інший військовій техніці. Вони здатні пролетіти над землею сотні кілометрів, не потрапивши в поле зору ворожої ППО і врятувати життя воїнам в оточенні. На Мі-8 наприкінці березня - початку квітня було здійснено сім надсміливих місій на Азовсталь. А ще, гелікоптер - надійне прикриття з неба у бою.

Вікторія Балицька, кореспондентка:

Це Мі-24 - основний бойовий вертоліт армійської авіації. Він здійснює переважно бойові вильоти. Може вражати живу силу і техніку ворога на землі.

Роман - командир екіпажу, а Євген - штурман. Льотчики служать в 12-тій окремій бригаді армійської авіації, що у складі Сухопутних військ України. На Мі-24 з початку повномасштабної війни напарники облітали усі можливі гарячі місця.

В Харківській, в Луганській, в Херсонській, в Миколаївській.

Роман та Євген здійснювали й бойові вильоти, і гуманітарні місії. Вертоліт, кажуть, якнайкраще для цього підходить - невибагливий, маневренний та може ставати невидимим для ворога.

Роман, льотчик 12-ї окремої бригади армійської авіації ім. генерал-хорунжого Віктора Павленка:

Ну перевага вертольота в тому, що він може зависати. Він може зависнути і сісти, літаку для того, щоб здійснити посадку йому потрібна злітно-посадкова смуга. А вертольоту для цього потрібно просто майданчик, чисте поле, дорога. Вертоліт може евакуювати людей з якоїсь певної точки, де літак ніколи не сяде.

Євген, льотчик 12-ї окремої бригади армійської авіації ім. генерал-хорунжого Віктора Павленка:

Може і людей підкинути, до точки, щоб підсилити напрямок. Або забрати поранених, які дуже тяжко поранені, їх треба забрати. Коли в людей починають кінчатися там боєприпаси, ну, прості матеріальні речі починають закінчуватися, ми можемо їм підвезти. І палива і боєприпасів і самого харчування медикаментів і також ми можемо здійснювати і удари.

Гелікоптер також може здійснювати вогневу підтримку піхоти та бронетехніки під час наступу та контрнаступу. З вертольота ворога вражають некерованими ракетами, розповідає штурман Євген. Його робота вимагає філігранності та точності.

Євген, льотчик 12-ї окремої бригади армійської авіації ім. генерал-хорунжого Віктора Павленка:

Моя задача - провести маршрут, зробити розрахунки, по часу. Тому що нам дають тільки певний коридор, щоби полетіти туди, щоб нас і свої не збили не попали і що ми вийшли правильно на ціль, і вчасно відпрацювали. Саме цей маршрут я прикладаю. І всі розрахунки, ті що зв'язані з вітру, з давленням, і так дальше, то все я контролюю, щоб командира вивести прямо в ту точку.

Між командиром та штурманом має бути повна довіра та розуміння з півслова. Від цього залежить не лише життя екіпажу.

Роман, льотчик 12-ї окремої бригади армійської авіації ім. генерал-хорунжого Віктора Павленка:

Ставиться бойова задача. Ми розглядаємо. Обговорюємо зі штурманом варіант підходу, відходу від цілі. Маршрут, висоту дальність з якою ми працюємо. Є можливість заховатись в даному регіоні, нема можливості сховатися. Сідаємо і виконуємо.

Євген, льотчик 12-ї окремої бригади армійської авіації ім. генерал-хорунжого Віктора Павленка:

От коли нам дають ціль дуже близько з нашими військами та коли ти виконуєш сам цей політ і ти розумієш, якщо ти десь чуть-чуть недовернеш туда, не докинеш, там буквально 100 м, або навіть більше, то можеш попасти по своїм. Оце більше страшніше. А так то в цілому нема часу, щоб боятися, треба зразу приймати рішення і виконувати політ і щоб кожен політ був вдячний. І попадав завжди в ціль.

Найважче екіпажу було працювати на Харківщині через особливості ландшафту.

Євген, льотчик 12-ї окремої бригади армійської авіації ім. генерал-хорунжого Віктора Павленка:

Напевно було найтяжче на Харківському напрямку, бо там рельєф більш-менш такий прямий. І там дуже тяжко було ховатися від облучення і так дальше. Бо так получилось, що чим пізніше нас замітять, тим ефективніше наша робота буде. І там чуть тяжко було працювати, бо нас дуже рано замічали.

Одного разу вертоліт, яким керували Роман та Євген, помітив ворог. У борт почали стріляти але, на щастя, не влучили.

Роман, льотчик 12-ї окремої бригади армійської авіації ім. генерал-хорунжого Віктора Павленка:

Найстрашніший момент був коли ми полетіли виконувати бойову задачу і попали в засідку противника. Попали під обстріл, під ракетний, під стрілецьку зброю, кулемети. Це був один такий з найстрашніших моментів.

Бойовий дух завжди на висоті, запевняють льотчики, адже знають за що і проти кого воюють. А ще завдяки людяності та порядності командирів. Це одна із переваг українського війська.

Роман, льотчик 12-ї окремої бригади армійської авіації ім. генерал-хорунжого Віктора Павленка:

Я думаю, що відношення командирів. В нас більш таке людське ставлення до особового складу командирів, на мою думку, ніж в російської армії. Це впливає на бойовий дух і виконання бойового завдання і в принципі на настрій людей.

А настрій у льотчиків рішучий. І налаштовані вони лише на перемогу.