В їх село рашисти зайшли у перший день війни: спогади мешканців Тернових Подів, що на Миколаївщині [ Редагувати ]
Дев'ять місяців Тернові Поди були під окупацією.
В їх село рашисти зайшли у перший день війни. Потім були довгі 9 місяців окупації. Мешканці Тернових Подів на Миколаївщині, згадують, як окупанти буквально тримали їх в заручникам - не дозволяли виїжджати, мародерили та обстрілювали будинки з лісосмуг.
Після звільнення Тернових Подів вже пройшло півроку. Але у селі досі немає ані води, ані світла. Як виживають місцеві - розкаже Наталя Сінченко.
Віктор Савєльєв - житель села Тернові Поди:
Оце був вход у бліндаж. Тут був вихід на зовню - підкопано. І отако все в землі. Вікна були закладені камінням, мішками і проходило аж сюди. Ту т теж все було закладено камінням. Ну на 2 комнати бліндаж.
Так нині виглядає будинок подружжя Савєльєвих у селі Тернові Поди. Тут кілька місяців жили російські окупанти. Віктор з Євдокією повернулися в село у березні. Й досі наводять лад у власній оселі після путінських солдат.
Євдокія Савєльєва - жителька села Тернові Поди:
Ми як зайшли сюда - вонізм капец був. Банкі оці вони, бутилки. Я казала, отіх плєнних, що отдають у русню, надо їх не отдавать, а гнать сюда, в ті села, що вони порозбивали і хай би каждий прибирав за собою те, що вони тут наробили.
А найбільше господиню дивує те, що туалет і кухню рашисти облаштували в одній кімнаті.
Євдокія Савєльєва - жителька села Тернові Поди:
Вони тут як кажуть і в туалет ходили, вони даже надвір не ходили. Вони тут і їли, і свої нужди справляли, ну все короче.
Віктор згадує, рашистська армія з'явилися у Тернових Подах у перший день війни. Спочатку пролунали вибухи, а потім селом пішла ворожа техніка на Миколаїв.
Віктор Савєльєв - житель села Тернові Поди:
Моя жінка прибігає і говорить: почалася війна. Ми почули вибухи. І ми вже чули вибухи ближче, ближче, а ближче до часу дня ми вже чули гуркіт військової техніки і ми вже побачили росіян. Вони їхали через оці наші вулиці: БТР, машини, піхота, машини загружені повністю і рухалися на Миколаїв.
Втім, до обласного центру окупантам дійти не вдалося. Збройні сили України зупинили їхній рух. Рашисти повернулися в Тернові Поди, спочатку оселилися в навколишніх посадках.
В село заходили для перевірки місцевого населення.
Віктор Савєльєв - житель села Тернові Поди:
Ходили сначала якоби провіряли, хто, де живе. Це у них навєрно було завдання під кажду хату піти і перевірити, хто з місцевих тут проживає.
Окупанти місцевим не довіряли, тож хатами ходили зі зброєю.
Віктор Савєльєв - житель села Тернові Поди:
До нас приходили 3 рази, окупанти по 3 чоловіка, ну ще 6 вони в машині сиділи наблюдали, озброєні геть, в броніжелетах. Прийшли подивилися перші рази, хто ми такі…
А згодом почали агітувати за об'єднання проти блоку НАТО.
Віктор Савєльєв - житель села Тернові Поди:
Був я на пасікі, чую щоось застукало у двері. Жінка каже: Вітя, до нас гості зайшли. І цей Нікітка, автомат напереріз, дьоргає калітку і каже: "Відкривайте". Він тоді начав говорить: "От давайте ми об'єднаємося Україна з росією, щоб розбить НАТО. Воно вже окупіровало скрізь".
Щоправда, боротьба проти НАТО була для рашистів другорядною. Як бачили гараж, наказували відчиняти двері та віджимали автівки місцевих.
Віктор Савєльєв - житель села Тернові Поди:
Чого я кажу ви прийшли сюда? Ви сюди прийшли, Скабєєвой наслухались? А він дивиться і не знає що сказати.. ну откривайте гаражі.
Путінські злодії навіть не приховували радості, коли бачили, що можна вкрасти.
Віктор Савєльєв - житель села Тернові Поди:
Откриваю новий гараж, а він аж заулибався… оооо, руку на машину так кладе: "Я что надо посмотрел… А она на ходу?" А я кажу та нє, не на ходу, поломана, а він дивиться, копот відкритий, проводка погорівша видно. Колеса немає, ну каже: "Нічого у нас єсть мастер, ми приїдем отремонтируєм".
А ще забирали у селян цукор та дріжджі.
Тамара Соловей - сестра жительки села Тернові Поди:
Ідуть требують чай, сахар, дріжджі. Брагу варили буряти. Да, брагу варили.
І ніяк не могли зрозуміти українців, що попри небезпеку та окупацію, поралися на подвір'ях та доглядили городи.
Євдокія Савєльєва - жителька села Тернові Поди:
Один до нас приходе і каже: "Ви якісь ненормальні українці". Чого? Він каже: "У нас, якби оце стрельнуло раз, ми б давно в погребах сиділи, місяць не виходили б, а ми стріляєм їздим, гатим, а ви ходите управляєтесь, одні городи садять, інші сади". Якраз таке время. Ну вони потім: "Да, дєлали так на зло - розварачивали пушки і стріляли по селу".
Місяцями жителі Тернових Подів не мали можливості виїхати з села, окупанти ретельно стежили за мешканцями.
Євдокія Савєльєва - жителька села Тернові Поди:
Виїжджати не разрешали. Ми оце 5 місяців не имели права піти. У нас тут крайня хата - Сашка із Наташкою хотіли в Любомирівку по хліб. А вони як долали там бліндажі вже, возле маленького кавальчика і вони вже сказали, ніхто не должен виїжджати. Действительно і продукти кінчалися в нас. Ми оце все, главноє, що кориви оце були, птиці.
Селяни у відчай не впадали, сміливіші виходили на чергування, відстежували пересування ворога та всю інформацію передавали нашим військовим.
Віктор Савєльєв - житель села Тернові Поди:
Віконна коробка, віконна рама і я вилазив туда між лагерем і сідав. Мене майже не видно було, і повністю наблюдав оцей все край. Ми нашим військовим говорили, передавали. Оце наша посадка, да, оце повністю укріплення їх.
Згодом, коли ЗСУ почали атакувати рашистів, ті мстилися місцевим - гатили по хатах з важкої техніки.
Віктор Савєльєв - житель села Тернові Поди:
Ці дві стіни як і не було. Ви цей другий вулик бачите, отой крайній - левіший, а то правіший, я з звуликом два метри летів. І в той момент жінка вже в істеріке кричить: "Собірай машину, давай вже тікать". Бо неможливо вже було оставатися, бо начали вже по селу бить
І коли вже жити в палаючому селі було не сила, частина місцевих, ризикуючи життям, виїхала полями в бік Миколаєва. Інших - окупанти евакуювали до Херсона. Аби убезпечити себе, засилилися в оселі цивільних. У дворах нарили бліндажі, а на горищах облаштували снайперські позиції.
Віктор Савєльєв - житель села Тернові Поди:
Лаз робили на гору і дирку зробили на криші. І наблюдали... Ви ж бачите, вони боялися, бліндажі робили, щоб наші їх не обнатужили. Вони боялися, наші наступать должні були. Наші як почали йти повністю, бо вони їх ждали остуда, а наші пішли остуда. І вони як двинули, всі тікали тут.
Дев'ять місяців Тернові Поди були під окупацією. Після звільнення, в село почали повертатися люди. Але й досі життя тут - суцільний екстрим: розбиті хати, відсутні вода та світло.
