На Дніпропетровщині під обстрілами вирощують овочі й полуницю [ Редагувати ]
На Дніпропетровщині за 5 кілометрів від ворога, під постійними обстрілами та прицілом дронів, люди вирощують овочі й полуницю. І не лише для себе, а й на продаж. Це для них чи не єдиний спосіб прогодувати родину.
У селі Вищетарасівка залишається близько половини населення, окупанти стоять на протилежному боці Каховського водосховища. Про українців, які обробляють землю і збирають врожаї навіть за таких умов, дивіться далі.
Розові помідори 150 гривень. Огірків вже немає, люди купили, вже останнє. На цей час огірки 80 гривень.
Пан Олег торгує на ринку у Вищетарасівці. Розповідає, що вже років зо 20, разом із дружиною, вирощують городину. Від початку великої війни масштаби довелося скоротити на половину. Попиту немає.
Олег, житель с. Вищетарасівка:
Людей мало, дуже мало, у нас у селі дуже мало Ну є, але ми їдемо на базар суботами в Запоріжжя. Ну а шо, здаємо оптом, як багато, шо самі продаємо.
А після того, як росіяни підірвали Каховську дамбу, постійні проблеми з водопостачанням.
Ми залишилися без води. Ми давно вже займаємося тепличками, а тут таке. Чим поливать? Возили, возили, і кубами, і всім, а потім попросили у дяді Міші. І він каже, та мені так не треба. І ми протягнули трубу попід дорогою. І аж туди до теплиць.
Тепер поливають із сусідської криниці: замість трьох - лише раз на день.
Вони не приймають колодязну воду. Був деякий час трошки наладили водопостачання, зараз знову три-чотири дні немає води. Все, огірочки гинуть.
Цьогоріч у подружжя 350 кущів огірків. Вибирають їх рано-вранці. І часто під звуки російських обстрілів.
Наталія, жителька с. Вищетарасівка:
Ми так вийшли, ага, стріляють. Часто вони вранці і в 5, і 6 годин ранку стріляють. Куди летить. Перелітає, летить, ну, а що робити, треба вставати й збирати. Ми знаємо, що летить, а якщо чуствуємо, що аж дрожить, тоді не виходимо.
Помідорів висадили більше - понад півтори тисячі кущів.
Оце ми сьогодні перший раз зібрали 30 кілограмів, ну, ми трохи пізніше садимо, як інші.
Щодня по 50 ящиків молодої картоплі збирає багатодітна родина пані Марини. Роботи багато, доки триває сезон. Чоловіки копають і миють бульбу.
Миття картоплі - процес не дуже хороший, але мить надо. Набираємо до тонни, більше смисла немає, збита та й немає картошки тої, шоб вродила.
А жінки сортують.
Ось, наприклад, крупна, така середня і є третій сорт зовсім горох, дрібненька зовсім. Приблизно 100-150 гривень за кілограм, а на опті 50-60.
Продавати картоплю їздять на ринок у Запоріжжя. Буває, розповідає голова родини, якусь частину везуть назад додому. Останні три роки усе дається важко. Через негоду та брак вологи врожайність падає, садять і копають між обстрілами. А збувають бульбу практично за собівартість. Однак годувати п'ятьох дітей за щось та треба.
А що делать, приходиться.
Водойму зробили для набору води для того, щоб вирощувати полуницю, коли немає опадів.
Пан Петро має невелику плантацію полуниці - близько 3-х тисяч кущів. Цього достатньо на продаж для односельців.
Буває таке, шо приходять сусіди чи односельці і просять там 3 кілограми. Нам треба там 10-15 хвилин 4 кілограми назбирати.
А довше залишатися на відкритому просторі небезпечно. У повітрі повсякчас літають ворожі дрони.
Петро, житель с. Вищетарасівка:
За правило летить через наш край. Коли ми його чуємо, тепер ми намагаємося не тікати, а тихенько переміщуватися, щоб не викликати на себе, щоб з тієї сторони в оператора не включилась як в охотника, інстинкт охотника.
Обстріли й відсутність нормального водопостачання - тільки дещиця з того, що переживають жителі Вищетарасівки. Але герої сюжету переконують: поки вдається все долати, городи не кинуть.
