24 години між життям і смертю: як "швидка" рятує під обстрілами [ Редагувати ]
День екстреної медичної допомоги відзначають нині в Україні. Бригади "швидкої" вже понад три роки, фактично, на передовій навіть у тилових містах. Медики першими виїжджають на місця ворожих обстрілів, часто ризикуючи життям.
Про роботу вмотивованих та незламних - наш наступний сюжет з Одеси.
Сьома ранку. Станція "швидкої" допомоги у середмісті Одеси. На зміну заступає бригада: лікар, парамедик та екстрений медичний технік. Попереду двадцять чотири години чергування. Працюють за графіком: доба через три.
Ксенія Крамар, лікарка з медицини невідкладних станів:
Бувають дні більш такі легкі, спокійні, а буває, що за весь день в тебе можуть бути і прильоти, не дай Боже, і ДТП, і якась важка дитина, тобто виснажений, але їдеш далі, тому що треба рятувати життя.
Перший виклик. Диспетчер повідомляє: у навчальному закладі жінці стало зле. Скарги на ускладнене дихання та оніміння кінцівок. Бригада вирушає, на дорогу не більше як десять хвилин.
Це екстрений випадок, тому треба дуже швидко прибути до пацієнта, тому що, можливо, цей пацієнт потребує кисневої терапії й додаткового забезпечення прохідності дихальних шляхів.
На місці з'ясовують: ситуація дуже серйозна. У вчительки загроза зупинки серця. Медики під'єднують додаткове обладнання, щоб контролювати життєві показники.
- Не важко ось тут? - Так. - Важко ось тут? - Так.
Зрештою бригаді вдається стабілізувати серцевий ритм пацієнтки. Але потрібна шпиталізація. Жінку на ношах виносять до карети "швидкої". А далі, крізь затори, медики мчать до лікарні. І це не так просто: на перехрестях не всі водії поступаються дорогою.
Віктор Курдванівський, екстрений медичний технік:
Злиться я не можу - це справа кожного водія, але хочеться, щоб розуміли люди, тому що позаду в машині "швидкої" допомоги може бути і їхній родич, як мінімум.
Жінку передають фахівцям медзакладу, бригада повертається на базу. Парамедик Владислав зізнається: навантаження велике, зарплата лише тринадцять тисяч гривень. Але найбільша мотивація - врятовані життя.
Владислав Райлян, парамедик:
Ви зараз бачили реальний виклик "швидкої допомоги" і ви бачили, що людині стало реально краще, і от це і змушує тебе працювати далі, коли ти розумієш: ти зробив все, як треба, і людині легше стало. От це, напевно, і є цей стимул.
Додаткових ризиків та викликів додає повномасштабна війна. Торік під час повторного ворожого обстрілу загинув одеський фельдшер Сергій Ротару - він саме надавав допомогу пораненим. У "швидкій" кажуть: працювати важко не лише фізично, а й психологічно.
Ксенія Крамар, лікарка з медицини невідкладних станів:
Ну, інколи я використовую просто дихальні техніки, інколи буває, що хочеться просто поплакати, щоб заспокоїтись - виплеснути ті емоції, ту енергію, яку ти не можеш в тих випадках показати, заспокоїтись і йти далі. У нас є свої сім'ї, родини й треба жити заради них, заради себе і заради України.
Водночас медики наголошують: екстрена допомога саме для невідкладних випадків. Коли диспетчери отримують від громадян десятки нетермінових викликів - система перевантажується.
Ігор Кіяшко, гендиректор КНП "Одеський обласний центр екстреної медичної допомоги й медицини катастроф":
Коли людина просто погано себе почуває, їй треба звертатись за плановою медичною допомогою до сімейних лікарів, до інших фахівців, всі це мають розуміти. Бо коли бригада відволікається на непрофільний, на хибний виклик - вона в цей час може не вчасно встигнути туди, де дійсно лихо і загроза для життя.
Тим більше, що по всій країні в службі зараз гострий дефіцит кадрів. Це пов'язано і з тим, скільки українців виїхало за кордон, і з тим, скільки грошей одержують фахівці. Створили навіть електронну петицію до Кабінету міністрів щодо підвищення зарплат медикам екстреної допомоги.
