Повітряне шпигунство [ Редагувати ]

1 травня 1960 року. Микита Сергійович Хрущов прокинувся рано. Він завжди вставав удосвіта в дні державних свят. Настрій був чудовий, бо саме цього дня виповнювалося рівно 70 років з того дня, коли пролетаріат Росії вперше зібрався на страйк, аби відсвяткувати свято солідарності. Хрущов знав, саме 1 травня 1960-го стане найпам'ятнішим в історії - ще б пак, розмах святкувань був величезний.

Уперше за весь час існування Радянського Союзу тільки в Москві на демонстрацію вийдуть майже десять мільйонів людей. А якщо додати ще й кількість учасників з інших міст СРСР, то численність вражатиме. Так, посміхаючись, думав Хрущов, стоячи перед вікном своєї спальні. Він доведе триклятим капіталістам, що радянський народ - великий і до нутра кісток відданий комуністичній ідеї. І саме він, Хрущов, зумів надихнути мільйони на таку полум'яну любов до вітчизни. Але цим мріям не судилося здійснитися. Цей день запам'ятається всьому світові геть з іншої причини.

О 6 годині 47 хвилин у спальні першого секретаря ЦК КПРС пролунав дзвінок. Телефонував голова КДБ СРСР Шелепін. Він повідомив про те, що з боку Пакистану невідомий літак порушив державний кордон Радянського Союзу. Микита Хрущов одразу ж передзвонив міністрові оборони маршалові Малиновському й наказав доповідати про політ непроханого гостя кожні 10 хвилин. Напруження у верхівці країни зростало щомиті: це був час особливої ймовірності початку атомної війни, тож будь-яке порушення повітряного кордону СРСР несло величезну загрозу. Хрущов страшенно нервувався і не знаходив собі місця, він тупцювався по кімнаті, очікуючи на дзвінок. Але міністр оборони чомусь не озивався.

Військова частина протиповітряної оборони Радянського Союзу в районі міста Кіровобада Таджицької РСР.

1 травня 1960 року о 5 годині 36 хвилин за московським часом на висоті 20000 метрів радянські радари виявили невідомий літак, що порушив державний кордон. Військову частину підняли на сполох, проте активних дій ніхто не вживав - лайнер перебував на недосяжній для тодішніх радянських винищувачів і зенітних ракет висоті. Підрозділи протиповітряної оборони країни пильно стежили за діями летючого засобу, що рухався над великими промисловими центрами й важливими оборонними об'єктами.

Через кілька годин польоту порушник заглибився в межі СРСР на цілих 2100 кілометрів. Інформацію передали міністрові оборони. Лише тоді маршал вирішив вийти на зв'язок з першим секретарем ЦК й повідомити про результати спостереження.

Москва. Резиденція Микити Хрущова. 8 година 28 хвилин. Настав час виїжджати на Червону площу - привітати радянський народ. Але знову пролунав телефонний дзвінок. Малиновський доповів, що літак прямує вглиб СРСР і вже перебуває над Свердловськом. Микита Сергійович сполотнів і вилаяв керівника оборонного відомства за бездіяльність. І наказав за всяку ціну збити літак.

Хрущов вирушив на Червону площу. Перебуваючи на трибуні, змушував себе посміхатися й вітати радянських трудяг. Маршуючи повз Мавзолей, ті й не здогадувалися, який гвалт відбувається зараз у КДБ та міністерстві оборони. Схвильованість керівника партії відчували тільки члени президії ЦК, що стояли поруч на трибуні. Щохвилини Хрущов запитував оточення про результати, але відповіді не було. Такого першотравня СРСР ще не знав.

О 9 годині 30 хвилин Хрущову доповіли: літак збито зенітними комплексами біля Свердловська. Пілот катапультувався - триває пошук.

Незабаром знайшли й літуна.

Приземлившись на парашуті біля села Косуліна Свердловської області, американський льотчик одразу ж потрапив у полон. Його затримали троє місцевих - Петро Асабін, Анатолій Черемисін і Володимир Сурін. Шпигуна передали в місцевий райвідділок міліції, куди за ним за кілька хвилин примчав автомобіль КДБ. Вже у Свердловському управлінні держбезпеки з'ясували особу зальотника.

Довідка:

Пауерс Френсис Гаррі, 1929 року народження, громадянин США, народився в місті Бурдайні, штат Кентуккі, вища освіта пілота спеціального розвідувального підрозділу "10-10" ЦРУ Сполучених Штатів Америки.

У Пауерса знайшли при собі спеціальну валізу, в якій було безліч цікавих речей - безшумний пістолет з набоями, фінський ніж, рибальське приладдя, надувний гумовий човен, топографічні мапи Союзу, засоби для розпалювання багать, сигналізаційні шашки, електричний ліхтар, компаси, пилка, харчові концентрати, медикаменти, радянські гроші на суму 7500 рублів і цінності - золоті монети, каблучки, наручні годинники, котрі, як розповів Пауерс, призначалися для підкупу людей у разі змушеного приземлення літака "У-2" на чужій території.

Все це мало допомогти американському пілотові дочекатися прибуття групи евакуації в радянській глушині. Однак американці не прорахували ідеологічної витримки вихованого на комунізмі населення. Після кількох допитів стали відомі цікаві подробиці американської розвідувальної операції. Гаррі нічого не приховував, оскільки був обізнаний про методи дізнання в радянських спецслужбах. До речі, на комірці льотчика комітетники виявили срібний долар з крихітною шпилькою, в якій була сильна отрута кураре. У полоні Пауерс мусив розкусити ампулу, утявши в такий спосіб собі віку. Однак він цього не зробив.

На той час американець отримував величезну зарплатню від ЦРУ - 2500 доларів на місяць. Це були величезні гроші. Його спеціально підготували й направили в розвідувальний авіаційний підрозділ, зашифрований умовним найменуванням "10-10" і розташований на американсько-турецькій військовій базі Інджирлик біля міста Адані в Туреччині. "10-10" - це комбінований військово-цивільний розвідувальний підрозділ США, призначений для шпигування проти СРСР за допомогою літаків-розвідників, що їх засилали в радянський повітряний простір.

Але основна маса запитань стосувалася самого літака, адже військова промисловість Союзу тоді ще й уявити не могла, що у світі існують апарати, здатні долати висоту 22 кілометри. Наприклад, командувачеві винищувальної авіації генерал-полковникові Євгенові Савицькому це здавалося повним безглуздям. Він довго не вірив у таку можливість і звинувачував Свердловську частину ППО в непрофесіоналізмі.

Довідка:

У-2 розробили 1950-го року, як літак, призначений для провадження стратегічної розвідки. Максимальна висота польоту - 25 км. За років Холодної війни він надійшов на озброєння до ЦРУ. Після закінчення протистояння США та СРСР У-2 почав працювати на військовиків. Літак-шпигун пережив серію модернізацій і міг виконувати бойові завдання до 2050 року. Знято з озброєння 2006 року. Замінений на безпілотний розвідувальний апарат.

Через п'ять днів після того, як збили У-2, Національне управління з аеронавтики й дослідження космічного простору США поширило добре продуману версію. Президент Ейзенхауер звинуватив радянську сторону в агресії проти мирного заблудлого літака, що виконував лише наукові дослідження. Проте, коли радянська влада показала живого Пауерса й уламки У-2 зі шпигунським устаткуванням, американці припинили наполягати на своїй версії.

Хрущов тріумфував - це буде прекрасним приводом полякати світ.

Микита Сергійович Хрущов: "Не летайте вы над Советским союзом, не летайте вы над социалистическими странами... Все самолеты будем сбивать..."

Саме після випадку зі збитим літаком, на Асамблеї ООН він виголосив свою відому фразу і вдався до свого відомого трюку - зняв черевика і, стукаючи ним по трибуні, сказав: "Я вам покажу Кузькину мать!"

Через тиждень після арешту американця всі радянські газети сурмили про шпигунську агресію Сполучених Штатів. Знайшли й героїв, яких шанують у Росії і досі. Михайло Воронов і Микола Шалудько - ракетники, що збили майже невразливу ціль. Мужніх захисників батьківщини сподобили урядових нагород. Тоді чомусь ніхто не запитав, як їм це вдалося, адже тогочасні зенітні ракети не досягали висоти, на якій літали У-2.

Через кілька місяців відбувся суд - Пауерса за шпигунську діяльність засудили на 10 років ув'язнення. Щоправда через два роки його обміняють на радянського розвідника Рудольфа Абеля. У наданому Пауерсові останньому на суді слові, він звернувся до свого батька. Сказав, аби той не переживав, розповів про любов до Батьківщини й додав кілька слів, на які в СРСР ніхто тоді не звернув уваги:

"Батьку, я клянуся, що мене збила не ракета. Переді мною виникла вогненна хмара, я втратив керування, літак почав розвалюватися в повітрі і я катапультувався".

Лише по сорока шістьох роках ми з'ясували, що ж насправді відбулося першого дня травня 1960 року в небі над СРСР.

1959-го-1960-го років повітряний простір Радянського Союзу часто порушували американські літаки-розвідники. На той час тільки уздовж південного кордону СРСР літаки НАТО робили приблизно 10 тисяч польотів щороку. Головними порушниками були У-2, які розтинали повітря на висоті не менше 20 тисяч метрів і тому були невразливими для наших перехоплювачів: у МІГів та Яків висота польоту була нижчою. Не діставали порушників і зенітні ракети.

Мало хто знає, що в лютому 1959-го вже був схожий випадок. Станція П-30 виявила повітряну ціль на висоті 20 кілометрів. На запити вона не відповідала. На її перехоплення піднявся МіГ-19, пілотований командиром ескадрильї. Він зумів розігнати машину завдяки динамічній гірці і вийшов на висоту приблизно 17 з пловиною тисяч метрів. Повідомив, що бачить над собою вище на 3-4 кілометри літак. Незабаром винищувач став завалюватися, і літун загубив ціль. Зникла вона і з локаторів РЛС. Коли пілот приземлився, то доповів результати свого спостереження. Розповів, що бачив. Хрестоподібний, з великими крилами апарат. Про це повідомили в Москву, в Головний штаб Військ ППО країни. Звідти незабаром прибув з групою фахівців командувач винищувальної авіації генерал-полковник авіації Євген Савицький. Москвичі довго розмовляли з льотчиком, аналізували. Підсумок роботи комісії спантеличив увесь полк: спостереження перехоплювача піддали сумнівам. Той-таки Савицький заявив, що невдаха все вигадав заради нагороди. Комісія відмовлялася вірити в розповідь. Вердикт був однозначним - літаків, які б могли кілька годин триматися на висоті 22 000 метрів, не існує. І лише після доповіді розвідки про проходження літака-шпигуна над територією СРСР від Норвегії до Ірану, під час якого було відзнято на плівку полігони Капустиного Яру, Байконуру, ракетного полігона, уряд вирішив терміново поставити на бойове чергування надзвукові висотні літаки-перехоплювачі Т-3, які в народі йменували "Сухими" - Су-9.

Довідка:

Су-9 розроблено наприкінці 50-их. Призначався перехоплювати літаки супротивника на великій висоті. Максимальна швидкість 2120 км/год, практична дальність лету 1800 км, максимальна висота 20 000 м. Екіпаж - 1 людина. За класифікацією НАТО, знаний як "Фішпот".

Уже в квітні 1960-го на всі бази військово-повітряних сил СРСР почали надходити надзвукові СУ-9. Саме один з таких літаків переправляли в Свердловську область наприкінці квітня. 30-го числа він уже стояв на базі ВПС. Але озброїти його не встигли. Нові ракети мали надійти лише за кілька тижнів.

І от, 1 травня Ігореві Ментюкову наказано - "Готовність номер 1". Він посідає місце в кабіні літака й чекає команди на зліт. На зв'язок виходить командувач авіації Уральської армії протиповітряної оборони генерал-майор Юрій Вовк. Він повідомляє наказ головкома Савицького: знищити будь-якою ціною реальну висотну ціль. А через те, що на Су-9 тоді не було ніякого озброєння, вихід був один - протаранити літак-шпигун. Разом із Су-9 злетіли два МіГи-19. Проте повернутися поталанило не всім.

Сьогодні кожен фахівець скаже: Ігор Ментюков, якому наказали таранити Пауерса, був приречений загинути. Камікадзе. Жодного шансу вижити в разі вдалого зіткнення не було... Такий трагізм долі: маленька людина мусить стати смертником у великій грі. Епізод настільки незначний для великих людей, що про нього тридцять років взагалі нічого не було відомо. А скільки їх, таких епізодів, у нашій історії?

Політ до наказаної висоти тривав лічені хвилини. Тієї миті 28-річний Ігор Ментюков, як і належить, устиг згадати все своє життя. Йому стало шкода мами й дружини, він уявив похорон. Але з цієї сумної замисленості його вивели повідомлення з землі про координати цілі. У-2 був вкритий спеціальною фарбою, що поглинала промені радарів. Тому координати були неточними й постійно змінювалися. Ігор Андрійович не міг візуально розглянути літака. Проте катастрофічно швидко з ним зближався. Як же залишитися в живих і виконати свій обов'язок перед Батьківщиною! До зіткнення залишалося менше хвилини.

Раптом Ментюков зрозумів, що ситуація не безнадійна. За лічені секунди він вигадав спосіб знищення літака супротивника без зброї. Але все залежало від фарту. Адже трюк, який збирався зробити Ігор Андрійович, віддаляв його від смерті лише на волосину.

На висоті 20-ти кілометрів щось величезне пронеслося збоку. Це виявився У-2. Він потрапив у супутній струмінь літака Ментюкова й став розвалюватися. Саме це й задумав радянський пілот. Підставивши свій літак на курс шпигуна, реактивними соплами зробив неймовірний повітряний резонанс та потужні завихрення. Такого навантаження У-2 не витримав. На користь цієї версії висловлюється безліч фахівців. До того ж, їхні слова підтверджують і самі американські пілоти. Річ у тім, що у США У-2 пілоти просто ненавиділи. Від нього навіть намагалися позбутися. Літак був нестійкий у польоті і ним було важко керувати. Це свідчить про погану аеродинаміку та збалансованість. А потрапивши в потужний струмінь від двигуна надзвуковика, У-2 не витримав.

Отож, літака-шпигуна збив Ігор Ментюков, а не зенітна ракета! Немов рука Божа підхопила Су-9 і за кілька метрів від У-2 відвернула від зіткнення. Завдяки цьому не загинув ні Пауерс, ані Ментюков. Але від долі не втечеш! 1977 року Гаррі загинув у своїй стихії - у повітрі! У гелікоптера, яким керував Пауерс, скінчилося паливо. Як досвідчений пілот міг не передбачити цього? Ніхто не знає. Кажуть, ЦРУ помстилося за те, що тоді, 1960-го, Гаррі не проковтнув отрути кураре і дозволив узяти себе в полон.

Коли Ігор Ментюков знизився на висоту 15-ти кілометрів, він став досяжним для радянських зеніток. Раптом почув сильні вибухи неподалік літака. Герой потрапив під вогонь своїх сил протиповітряної оборони. Та, слава Богові, поталанило. Він вискочив з-під обстрілу. А от літун Сергій Сафронов не зумів вийти з зони обстрілу. Злітаючи на МІГ-19, аби перехопити шпигуна, він зазнав удару радянської ракети. Сафронова нагородили орденом Червоного Прапора посмертно. Цей сумний факт замовчували аж тридцять років.

Чому ж так довго приховували правдиву версію про історію зі збитим американським розвідником? Чому 46 років повторювали, що літак збили зенітними ракетами?

Є дві версії: перша - треба було переконати американців, що на озброєнні в СРСР з'явився новий тип ракет, здатний вражати цілі на висоті понад 20 кілометрів. Друга - Хрущов був затятим прибічником ракетних військ. Він відкрито заявляв, що майбутнє - за ракетами. Натомість авіація - ніщо, а флот - це лише засіб пересування на гостини. Аби підтвердити цю тезу й піддобрити генсека, Микиті Сергійовичу повідомили про доблесть ракетних військ.

Уже в наші дні в частинах російських військ ППО встановлено меморіали у формі бойових ракет. Священики кроплять водою пам'ятні дошки. Це все данина зенітній ракеті С-75, що 1 травня 1960-го року нібито збила шпигуна. Але ніхто не згадує молодого 28-и річного українського пілота Ментюкова, який готовий був віддати своє життя за батьківщину. Позаяк не визнають його подвигу донині. Країна сказала: будь героєм, значить - будь. Сказала: помри - мусиш померти. Але, якщо вижив - мовчи. Геройські звання й без тебе є кому надавати.