Прихильники "ДНР" мало не вбили жінку за українську мову (відео) [ Редагувати ]

На Хмельниччину продовжують прибувати біженці зі Сходу. Їх понад півсотні сімей. Оселяються переважно у знайомих, в гуртожитках та на базах відпочинку. Про рідний Донбас та Луганщину, де проросійські терористи розпочали справжню війну, згадують з острахом, а ще хвилюються за рідних та близьких, які там залишилися. Наші кореспонденти поспілкувалися із деякими переселенцями.

Тут, у невеличкому селі на Поділлі, ця жінка вперше за останні два місяці відчула спокій. Поїхала з Краматорська через дітей. І хоча жити в родичів тіснувато, проте безпечно, каже біженка.

Ірина Соловйова, мешканка Краматорська:

- Боялись, не дай Бог попадет снаряд в дом, то нас не станет. Потому что сейчас там не щадят никого, стрельба еще хуже чем была...

13-тирічний Владик говорить - уже звик до нового місця і навіть навчився господарювати на сільському обійсті. А ось його трирічна сестричка ще й досі скрикує і плаче уві сні. А вдень ховається під стіл, заледве почувши гуркіт машин.

Влад Соловьйов, син біженки:

- Дедушка косить научил, воду доставать, так тоже по хозяйству помогать, то быков накормить, то свиней. Работы не боимся - тут нормально спим зато. Не слышно оружия, не стреляет ничто, тут спокойно, не то, что там - каждую ночь боишься ложиться спать. И каждый раз ложишься с одной мыслью - проснешься или нет.

А ось цій жінці прихильники так званої ДНР, облили фарбою двері та мало не вбили її тільки за те, що розмовляла українською та хотіла жити в єдиній країні. Каже, як була в кімнатних капцях, так і вибігла з дому. Прихопила лише документи.

- Істрібітелі туда-суда, вертольоти, страхи господні. Но залишатись, коли і хватав за грудки і кричав бандерка, коли свєт вирвали, то я бачу. Що мені там робити нема шо, треба їхати кудись.

Луганчанку Віру Манохіну покинути малу батьківщину змусив син - активіст євромайдану. Він потрапив до сотні луганчан, за якими полюють терористи, тож залишатися в місті було небезпечно. Жінка переконана - причина конфлікту на Сході аж ніяк не мовне питання.

Віра Манохіна, біженка з Луганська:

- В нас 52 школы в городе - все русские. Украинский язык изучаем так, как и английский. Притеснения русского языка у нас вообще нет. Это дезинформация.

Усіх біженців реєструють у міському управлінні праці та соціального захисту населення. Тут можна отримати і соціальні виплати, і матеріальну допомогу.

Словян Воронецький, начальник Хмельницького міського управління праці та соціального захисту населення:

- Ми маємо на сьогодні гуртожиток, в який можемо розселити, є сім'ї, в яких стараємось розселити десь, є й люди,які можуть прийняти. Беремо на облік, є телефони, передзвонюємо, питаємо, що потрібно. Стараємось і одежею, і харчуванням. Відгукуються люди і бізнесмени є сьогодні.

Майже всі переселенці хвилюються, що буде з їхнім майном та житлом, яке кинули напризволяще. Кажуть, готові повернутись додому, як тільки ситуація стабілізується.

Ольга Сєргєєва, Олександр Шурін, телеканал "Інтер".