Учень одинадцятого класу замурував у бетон свого товариша [ Редагувати ]

На Луганщині підліток убив свого товариша, після чого поклав тіло у корито та зацементував. Міліціонери впевнені, що причиною трагедії став подарунок, який загиблому на день народження зробила мати. Мотиви злочину та його наслідки вивчали наші журналісти.

Микола був єдиним сином у звичайній вчительській сім'ї. Чотирнадцятирічний хлопчик завжди був під наглядом батьків, адже навчався у тій же школі, де працювали мати з батьком. Та раптом до Брянківського райвідділу надійшла заява про його зникнення.

Владислав Лапшин, оперуповноважений Брянківського РВ УМВСУ в Луганській області: "И когда мы отработали все его связи, то никакой информации не получили. Единственной зацепкой было то, что пропал мобильный тел. Направили запросы с целью проверки рынков и точек".

Поки не надійшла відповідь на цей запит, тривали бесіди оперативників з друзями Миколи. Василь, один із товаришів зниклого, нічим не відрізнявся від багатьох інших. Хіба що, хлопець мав дивне захоплення спостерігати за роботою людей на будівельних майданчиках.

Звісно, спочатку жоден не вбачав у цьому чогось дивного. До певного часу. Через деякий час надійшла інформація щодо телефону зниклого, який йому на день народження подарувала мати.

З'ясувалося, що невідомий здав телефон в один із магазинів на радіо ринку. Дивно, але складений фоторобот продавця дуже нагадував зовнішність Василя, хлопця, що захоплювався будівництвом. Незважаючи на залізне алібі та відсутність підґрунтя для вбивства, слідчі ретельно допитали парубка.

Владислав Лапшин, оперуповноважений Брянківського РВ УМВСУ в Луганській області: "Использовал молоток, нанес несколько ударов молотком по голове, потом, осознавая, что совершил преступление, ему пришлось доводить дело до конца и ненес ему 28 нож ранений по телу".

Про все це Василь розповів, тільки-но слідчі показали йому телефон загиблого Миколи. Вбивця не моргнувши оком коротко відповів: "так, це я", та показав міліціонерам дачу, де у підвалі був захований труп.

Так званий товариш заманив Миколу на свою віддалену від міста дачу де, говорячи мовою слідчих, хотів заволодіти телефоном потерпілого, котрий згодом планував продати. Подумки поставивши на ваги життя друга та дармові гроші, Василь обрав останнє.

Олександр Федотов,  начальник Брянківського РВ УМВСУ в Луганській області: "Потерпевший был не только закопан, но еще и качественно замурован. Несколько было наложено слоев раствора. Он ходил в неоднократно магазин, покупал цемент, делал раствор, но бетоном это не назвеш, но тщательно он прятал следы преступления и надеялся,  что оно никогда не будет раскрыто".

Нещодавно суд оголосив вирок вбивці: одинадцять років позбавлення волі. Проте, Василь та його мати не згодні з рішенням служителів Феміди та подали апеляційну скаргу.

Жінка має намір довести, що її хлопчик не бажав нікому зла, просто хотів налякати свою жертву, а вбивство трапилося випадково. Тож, доля Василя все ще не вирішена. Інша матір, та що поховала сина, нічого та нікому не доводить. Вона мужньо витримує судові засідання, розуміючи, що сина вже не повернути. Певне, вона розуміє, що життя саме розставить усі крапки на "і", незалежно від вироку суду.