Заручники "луцького терориста" роповіли про полон [ Редагувати ]

Та все ж головними в цій луцькій історії - були ні зловмисники, і ні правоохоронці. А 13 людей, які майже 12 годин провели в автобусі. Під прицілом неадекватної людини. Під пекучим сонцем та ще й без води. А ще їхні родини, які весь цей час не знаходили собі місця.

Що зараз зі звільненими заручниками? Як почуваються і що розповідають про свій полон? Спілкувалася із ними - наша Христина Гашенко.

Готель, неподалік від Театральної площі Луцька. Тут штаб проведення антитерористичної операції. Поруч збираються родичі людей, які перебувають під прицілом у Максима Кривоша. І сюди ж, уже після звільнення, привозять заручників. Їх оглядають медики та психологи. Говорити з пресою не хочуть.

На годиннику майже опівніч, частина людей, які знаходилися у автобусі залишаються у приміщенні готелю. Спілкуються із правоохоронцями. Поруч на них чекають рідні.

У холі не знаходить собі місці Василь Нижник. Бо в автобусі були його дочка та зять, і понад усе він хоче їх побачити. Розповідає, він теж міг бути в тому автобусі. Родина планувала поїздку на дачу, і пан Василь мав сісти по дорозі. Втім маршрутка до зупинки так і не доїхала. Пригадує телефонну розмову з донькою. Через півгодини після захоплення.

Василь Нижник, родич заручників:

Телефоную, вони скидають, а потім відповіла дочка, що заручники, їх захопив в заручники терорист. Я якось так: мабуть шуткує, але чую що таким голосом сказала що це не жарт.

А потім були безкінечні години очікувань. Більше із дочкою пану Василю поговорити не вдалося. А вдома на тата і маму чекала його 9-річна онука.

Василь Нижник, родич заручників:

Ну ми постійно зв'язок по телефону тримали і вона плаче, каже копілку піду викупляти. Ну слава богу все закінчилося добре.

Юрій Думанський, батько хлопця - заручника:

Він казав всім, хто там в автобусі був що там нічого поганого не буде. 

А вже пізніше самі заручники розповідають, що ж було в автобусі.

- Як до вас ставилися? - Добре до нас ставилися. Нічого не скажу. - Хоч в туалет пропонував?- Так він нам пропонував. - Але це якесь відро вам ?- Так, так. -Але на вулицю ні?- ні, не відпускав.

Вони виходять по черзі із приміщення, де спілкувалися із правоохоронцями. І от нарешті пан Василь дочекався.

Нічого, вже,слава богу все добре. - Нє, нє, нє. Всьо нічого не скажемо.

А вже вранці правоохоронці повідомляють: усі 13 заручників живі-здорові. Медична допомога не знадобилася нікому. Повідомлення самого терориста про пораненого заручника виявилося фейком. Та подробиць полону поліція не повідомляє:

Павло Данюков, начальник управління СБУ у Волинській області:

Це таємниця слідства, я вас прошу з розумінням поставитися до цього питання.

Тим часом про теракт на площі у центрі міста сьогодні нічого не нагадує. Бавиться малеча, поруч працює дитячий розважальний потяг.

Юлія, жителька Луцька:

Трохи дивно, що ніяких слідів не лишилося ніби це був страшний сон.

Та все ж цей страшний сон - не для всіх минув безслідно. Пані Людмилі навіть швидку довелося викликати:

Людмила Мацько, жителька Луцька:

У мене настільки був зрив що цукор піднявся чи гіпертонія у мене 2 степені. Лягла спати в 12 год ночі, коли я на телефоні показала що вже все закінчено.

Софія Мацько, жителька Луцька:

Як стріляло, бомби, того чоловіка дуже бо там люди сиділи.

Теракт дуже впливає на свідомість і потерпілих, і свідків, кажуть психологи. Люди навіть можуть цього не усвідомлювати. Посттравматичний стресовий синдром може з'явитися не одразу, а через тиждень, а то й місяць.

Спартак Суббота, психотерапевт, науковий керівник Інституту моделювання:

Проявляется в виде бессонницы, флешбеков, то есть таких вот болезненных воспоминаний. Люди будут вообще в принципе боятся находится рядом с другими людьми. Будут боятся вообще чего угодно, что связано хоть как-то с возможным терористическим актом.

Тож вочевидь і людям, які 12 годин провели у заручниках, і городянам, які весь цей час були нажахані - знадобиться психологічна допомога.