Падіння промисловості за час коронакризи: як врятувати галузь в Україні [ Редагувати ]
Мінус 14 відсотків за пів року. Ми вже звикли до показників падіння промисловості за час коронакризи. Але щодо вугільної галузі такі новини звучать особливо неприємно. Бо якщо зараз не стабілізувати видобуток, то перед опалювальним сезоном зробити це буде набагато складніше.
На жаль, в нашому суспільстві існує така думка, що будь-яку проблему з вугільними шахтами можна вирішити просто грошима. Ну, якщо держава додасть дотацій на копальні або якщо уряд екстрено виділить кошти на ліквідацію чергової заборгованості зарплат шахтарям.
Насправді, потрібні зовсім інші - болючі - рішення. Зокрема, і з закриттям тих шахт, які стануть не потрібні сучасній економіці, і з перенаправленням ресурсу на інші підприємства.
А от як це зробити? І чи справедливо так чинити? Та чи справді в Україні можна застосувати досвід Німеччини - країни, де вугільні шахти закрили всі. Давайте подивимось.
Львівщина. Шахтарське містечко Червоноград. Тут мешкає майже 70 тисяч люду. І у багатьох сім'ях хтось обов'язково працює на копальнях. А їх тут аж 3 із 6 усього західного регіону.
Найстаріша шахта і одна із прибуткових - "Великомостівська". Тут працює майже тисяча гірників. У рік шахтарі із глибини у пів кілометра видобувають майже 180 тисяч тонн породи. Хоча гірники й виконують план, та отримати зарплату - тут за щастя. Її виплачують лише після мітингів. Та останні місяці, як ніколи, гроші є.
Степан Смілка, голова профспілки шахти "Великомостівська":
Дуже багато грошей було виділено з держпідтримки зараз заплачений за травень місяць. Хлопці давно такого не було, напевно років 10, щоб була виплачена заробітна плата. І зараз планується виплачувати аванс за червень місяць.
А коли є зарплата в шахтарів, то й місто "живе". І це помітно всюди, навіть ось тут, на місцевому базарі.
За рахунок шахтарів і живемо, коли є зарплати в шахтарів, є і торг, а як немає, то сидимо, віддихаємо, бавимся телефоном.
І ось тут у Червоноградській мерії теж "живуть за рахунок" шахтарів. Податки з шахт - це половина надходжень у місцеву скарбницю. За останні півроку місто отримало 30 мільйонів гривень.
Андрій Залівський, міський голова Червонограда:
Це йде на отримання бюджетної сфери, школи, садочки, ремонтні роботи ну і так далі виплата заробітної плати, отримання комунальних підприємств. Це функціонування міста.
Щороку на дотації всім українським шахтам із держбюджету надходить понад 4 мільярди гривень. У міністерстві скаржаться: цього замало.
Олександр Трохимець в.о. міністра енергетики України:
Багато державних шахт на сьогодні є збитковими у своїй діяльності і собівартість вугілля деяких доходить там до 7 тисяч і навіть вище при ринковій вартості десь 1,700 грн, всю різницю доплачує держава з бюджету.
Тож урядовці заговорили про закриття деяких шахт. Щоправда, поки без жодної конкретики. Ані щодо копалень, ані щодо термінів.
Олександр Трохимець в.о. міністра енергетики України:
Зараз визначається, який буде пілотний проект в якомусь одному мономісті. 1,58 не стоїть питання завтра взяти і закрити якісь шахти, тому що держава насправді розуміє, що є соціальні зобов’язання.
Але як ліквідувати збиткову галузь без шкоди для місцевих жителів? Бо, як ми побачили на прикладі Червонограда, шахти - це часто містоутворюючі підприємства.
Костянин Криницький, керівник відділу енергетики, ГО "Екодія":
Я особисто був у Лисичанську Луганської області і досліджував досвід закриття шахт довкола Лисичанська і мені кажуть, що у нас шахта зарилась в 2005 році після того закривається місцева школа, місцевий дитячий садочок, лікарня, пошта, тобто фактично місто вимерло.
У владних кабінетах плани амбітні - збиткові шахти закрити, гірників перевчити, і знайти їм іншу роботу. Однак яку?
Костянтин Криницький, керівник відділу енергетики, ГО "Екодія":
Не буде одного рішення для всіх міст. В одному місті це може бути підприємство з виробництва взуття, інше там - текстильне підприємство, інше це буде відкриття нового навчального закладу.
Але тоді має бути розроблена покрокова стратегія на багато років.
Степан Смілка, голова профспілки шахти "Великомостівська":
Для того, щоб закривати шахти треба дуже великі кошти.
Андрій Залівський, міський голова Червонограда:
Якщо буде план заходів в комплексі, тоді буде про щось говорити, станом на сьогодні цього немає.
Яким може бути цей план українських урядовців, можна уявити, якщо перенестися сюди.
У Німеччину. Бо саме цю країну українці взяли як взірець.
Ось так у грудні 18 у Німеччині закривали останню копальню у місті Боттроп. Півтисячі гостей, серед яких президент Штайнмайєр і тодішній голова Єврокомісії Юнкер. Пряма трансляція на центральних каналах. І шахтарський гімн, під час якого гірники не стримували сліз.
Це вам пане, президенте. - Дякую, дякую
Із закриттям цієї шахти добігла кінця ціла епоха в історії промислової Німеччини. Країна припинила видобувати кам'яне вугілля. І відмовилася від галузі, яка десятиліттями годувала Рурський регіон. Такий собі німецький аналог - українського Донбасу.
Керстін, жителька Боттропа:
У галузі працювали десятки тисяч людей. Мій батько був гірником, і швагер теж.
Йорг Кузнік, колишній гірник, житель Боттропа:
Мені дуже сумно. Це природньо сумувати, коли щось добігає кінця. Тут, у Боттропі, ми видобували вугілля більше ста п’ятдесяти років. Я не можу уявити собі наше місто без шахти.
Насправді видобувати вугілля у Рурському басейні почали майже тисячу років тому. Та розквіт галузі прийшовся на 20 століття. У країні працювали сотні шахт, під землею півмільйона гірників. Німеччина з аграрної перетворилася на індустріальну. Допоки політики не помітили, що імпортувати вугілля дешевше.
Клаудіа Кемферт, експертка з енергетичних питань німецького інституту економічних досліджень:
Тоді, керуючись, насамперед економічними мотивами, ухвалили рішення про поступову відмову від вугілля. І вже тоді почали інфраструктурну перебудову Рурського регіону.
В регіоні відкрили шість університетів, щоб не виїжджала молодь. А мономіста переорієнтували. В Бохумі, приміром, з'явилися автомобільні заводи. В Боттропі парки розваг і центр з найдовшим у світі критим лижним спуском. В Ессені зробили ставку на зелену енергетику.
Клаудіа Кемферт, експертка з енергетичних питань німецького інституту економічних досліджень:
Звісно, і в Німеччині гірники боялися залишитися без роботи. Та нам вдалося створити нові робочі місця, перевчити людей і дати їм нову професію. Насамперед, це стосується молоді. А шахтарі передпенсійного віку могли раніше вийти на заслужений відпочинок.
Не забули й про самі копальні. Їх перетворили на індустріальні пам'ятники.
Цольферайн - об'єкт списку світової спадщини ЮНЕСКО. Її називають найкрасивішою шахтою у світі та Ейфелевою вежею Рурської області.
Видобувати вугілля тут припинили майже 30 років тому. Зараз спускаються під землю хіба екскурсії. А ще в шахті проводять виставки і концерти.
Процес остаточної відмови від вугілля досі триває. Німеччина хоче закрити ще й усі вугільні електростанції. Їх в країні більше сотні. Дедлайн - 2038 рік. Причина - клімат і гроші.
Ой Пао-Ю, керівник групи дослідників "CoalExit" при Технічному університеті Берліна:
Еко-активісти вже давно вимагали закрити усі вугільні електростанції. Водночас, це і вимога ринку. В останні роки, ситуація змінилася. Газ, відновлювальна енергетика подешевшали. Тож ці електростанції стають невигідними.
План закриття вже схвалили депутати Бундестагу. Тактика така ж, як і з шахтами. Регіони, які постраждають від реформи, отримають гроші на розбудову інфраструктури і створення нових робочих місць. Держава дасть 40 мільярдів євро. А от чи зможе Україна потягнути такі витрати? Без інвесторів навряд чи.
Костянин Криницький, керівник відділу енергетики, ГО "Екодія":
Є великий спротив інвесторів вкладати в регіони де є нестабільна ситуація, тобто гроші не люблять ризики. Це велика проблема для Донецької та Луганської областей.
І коли, а головне куди ми працевлаштуємо 40 тисяч українських гірників? Бо на відміну від Німецьких міст, у наших шахтарських регіонах навряд чи скоро побудують заводи, аеропорти чи технологічні парки.
Андрій Кожиневський, гірник шахти "Великомостівська":
В Польщу поїхати, клубніку збирати, але треба сім'ю лишати, не можна закривати шахти.
Та й у багатій Німеччині на таку амбітну реформу знадобилися десятки років.
Більше конкретики в українському Міненерго обіцяють до кінця року. Доти сподіваються і на рекомендації німців.