Не тільки ліки: як підтримати дитину, яка бореться із онкологією [ Редагувати ]

Сьогодні Міжнародний день онкохворої дитини. Його започаткували батьки хворих дітей, щоб привернути увагу суспільства до проблеми дитячої онкології. Щороку в Україні рак діагностують у середньому в тисячі дітей. Майже половину з них лікарям не вдається врятувати. Як підтримати дитину, яка бореться із цією страшною хворобою - дізнавався Тарас Пилипець. 

Це Божена, дев'ятирічна дівчинка, якій лікарі три роки тому поставили страшний діагноз - рак. Це тепер мама Ярослава може усміхатися, тоді ж, пригадує, слова лікарів пролунали як вирок.

Ярослава Татенко, мама Божени:

Узнали случайно. Заболел у Божены живот. Естественно, помчалась на всякие обследования, анализы. Но там посмотрели и сказали, что, к сожалению, это уже не наша парафия. Стоит поехать в институт рака на консультацию. Так наш путь и начался.

Тривалий курс хіміотерапії, видалення метастазу з легень та пересадження кісткового мозку. Боротьба з хворобою тривала понад два роки. І ось нарешті - довгоочікувана ремісія. Одужанню доньки жінка завдячує не лише лікарям, а й сусідам по палаті. Каже, в такі хвилини психологічна підтримка для хворого - не менш важлива, аніж препарати.

Ярослава Татенко, мама Божени:

На что они нас очень сильно поддержали и сказали стоп ребята жизнь продолжается, вы пришли сюда лечиться, а не тут страдать, сидеть и плакать. Это наши большие друзья теперь. Важно в такой ситуации искать людей или общаться с людьми, которые тебе дают только позитив, только позитивный настрой.

Рідні підтримували Божену як могли. Коли через хіміотерапію в дівчинки почало випадати волосся, зачіску змінила вся сім'я. Навіть більше - їй влаштували професійну фотосесію. Не обмежували і в раціоні харчування та в розвагах. Усе для того, щоб подарувати дитині позитивні емоції й вона не почувалася дискримінованою.

Ярослава Татенко, мама Божени:

Ребенок должен смеяться, он должен радоваться жизни, поэтому мы ели все, что Божене нравится. Мы выезжали гулять, ездили в зоопарк, мы гуляли по торговым центрам. Процентов скажем так успеха в нашем пути это эмоции, положительные эмоции.

У лікарні Божена не витримувала тиску стін, тож взялася за пензля. Картини пише і досі, нині на стінах її кімнати висять власні роботи. І це не всі захоплення дівчинки. Ще до хвороби Божена мріяла стати акторкою. Першу, хоча й невеличку роль, вона отримала завдяки своїй зачісці.

Божена:

Я играла довольно такую странную роль для меня, девочка с детского дома во время голодомора.

На цьому Божена спинятися не збирається. Мріє про комедійну роль у голлівудському кіно і, звісно, про Оскара. А поки що веде свій відеоблог на ютубі, ходить на кастинги та й далі навчається акторської майстерності.

Олена Титаренко, художній керівник центру творчості:

Вона вимоглива до себе по-перше і це дуже важливо, коли її з нами не було, вона мріяла повернутися, вона переживала як там без неї вистави. Божена дуже сильна й мужня дівчинка, дуже сильна і я впевнена, що в неї в житті все буде дуже добре.