Нiмецькi родини не поспiшають заводити дiтей [ Редагувати ]
Опановуючи щораз новi методики лiкування, медики вже доволi впевнено говорять про можливiсть продовжити вiк людини. Втiм, боротися зi старiнням окремого органiзму iнколи навiть простiше, нiж зi старiнням цiлої нацiї. Iз цього приводу вже не перший рiк побиваються, скажiмо, в Нiмеччинi. Але самими закликами полiтикiв до громадян схаменутися й досягти демографiчного сплеску справi зарадити важко.
Гуляючи вулицями Берлiна, рiдко зустрiнеш чоловiка або жiнку з дитячим вiзком. Нiмецькi родини не поспiшають заводити дiтей. Хтось невпевнений у завтрашньому днi, хтось бiльше переймається власною кар'єрою. Хай там як, демографи б'ють на сполох. Якщо так пiде i далi, незабаром нiмцi стануть нацiєю старих.
Експерти застерiгають - коли в країнi не станеться якогось дива на кшталт бебi-буму, то вже у першiй половинi столiття вона перетвориться на такий собi "Парк Юрського перiоду". Пiдстав для песимiстичних прогнозiв довго шукати не треба. Досить переглянути статистичнi данi. Середнiй показник народжуваностi у нiмцiв - 1,35. Для стабiльного розвитку суспiльства ця цифра мала б, як мiнiмум, перевищувати позначку 2. Дiтей з'являється на свiт мало - пенсiонерiв, натомiсть, бiльшає. Завдяки якiснiй системi охорони здоров'я та iншим соцiальним благам нiмцi живуть довше за всiх у Європi. Це, кажуть демографи, вже тенденцiя, точнiше - ретро-тенденцiя.
А почалося все ще у шiстдесятих, коли у продажу з'явилися першi пiгулки-контрацептиви. Жiнки дiстали унiкальну можливiсть контролювати вагiтнiсть. Саме тодi нiмкенi взяли на озброєння гасло "Мiй живiт належить менi", i самi почали вирiшувати, коли народжувати - i чи народжувати взагалi. Сучаснi жiнки, опинившись перед цим вибором, дедалi частiше кажуть "нi". Чому? Причин багато. Одна з них - бажання зробити кар'єру i самореалiзуватися.
I рiч не лише в егоїзмi. Дитина для нiмцiв - задоволення дороге. Щоб забезпечувати сина чи доньку усiм необхідним аж до повнолiття, потрiбно 370 тисяч євро, або по 800 євро на мiсяць. Держава платить батькам лише чверть цiєї суми. Навiть якщо подружжя вирiшує затягти паски i народити малюка, виникають iншi проблеми. Нiмцi - народ здебiльшого консервативний, i неохоче вiддають дiтей пiд опiку гувернанток та бебi-сiттерiв. Отже, комусь з батькiв треба кидати роботу й сидiти вдома. Кiлька рокiв вимушеної вiдпустки - i потiм вже важко знову iнтегруватися у суспiльство, вiдновити професiйнi навички. А конкуренцiя в країнi, де безробiття невпинно росте, надзвичайно велика.
Та й одружуються в Нiмеччинi досить пiзно. Спочатку закiнчують унiверситети, шукають роботу, i тiльки потiм - беруться влаштовувати особисте життя. Як правило, це вже десь пiсля 30-ти, коли рацiоналiзм бере гору над емоцiями. Подружжя довго розмiрковує, варто чи не варто - а раптом щось станеться, i ми будемо не в змозi виховати малюка i дати йому все необхiдне. Як наслiдок, бiльшiсть пар обирає модель ППБД "подвiйний прибуток без дитини".
Демографiчна криза вже стала головним болем економiстiв та полiтикiв. Адже нiмецька соцiальна система ґрунтується на угодi поколiнь, тобто молодi працюють, платять податки й заповнюють скарбницю, з якої держава оплачує всi соцiальнi видатки, в тому числi й пенсiї. Що ж робити, якщо кiлькiсть працездатних меншає? Пенсiйнi каси порожнi, "лiкарнянi" - теж. От i мусять полiтики урiзати всi виплати, викликаючи тим самим обурення громадян.
Оптимального рецепту стимулювання народжуваностi полiтики поки що не знайшли. У кожного - свiй варiант. Хтось пропонує вiдкрити кордони для iммiгрантiв. Хтось - надати дiтям право голосу вiд народження. З однiєю умовою: до 18-ти за них будуть голосувати батьки. Можливо, нiмецькi подружжя захочуть мати бiльше впливу на полiтичнi процеси в країнi i почнуть заводити дiтей. Є ще одна пропозицiя - бездiтнi родини карати матерiально. Наприклад, хай сплачують бiльше податкiв, нiж тi сім'ї, що виховують малюкiв.
Втiм, усе це - поки що на рiвнi пропозицiй. Адже бiльшiсть нiмцiв вважає такi радикальнi заходи неетичними. Є родини, якi хочуть мати дiтей, але не можуть. Їх за що карати? До того ж, кажуть люди, яким правом полiтики втручаються в сiмейне життя? Хай краще самi подадуть приклад. Узяти хоча б канцлера - одружений вчетверте, а дiтей не має.
