Ердоган став перемовником: чого справді прагне турецький лідер [ Редагувати ]
Навіщо Ердогана залучили як перемовника? "Якщо Ердоган буде успішним, Трамп приєднається до успіху, якщо переговори зірвуться - винуватим буде він, а не Трамп", - пояснив мені американський професор Майкл Гюнтер, автор однієї з небагатьох біографій Ердогана.
З ним ми й обговорили, яким посередником може бути турецький лідер і чого він прагне насправді.
З професором Гюнтером ми домовилися розібрати три головних питання. Чому Ердоган так прагне бути посередником чи навіть переговірником? Що саме ним рухає, яка мотивація? І, думаю, найголовніше, наскільки реально він зможе щось змінити, якщо вже у самого Дональда Трампа процес "пробуксовує". Отже, чому Ердоган?
Бути в епіцентрі глобальних подій, не лише спостерігати, а й самому визначати, як і чим можуть завершитися переговори, війни й конфлікти для Реджепа Таїпа Ердогана - це не просто амбіції. Це давня стратегія. Усі роки, скільки він при владі, хоче бути не просто першою особою Туреччини, а й політиком глобального рівня. І саме тому охоче бере на себе роль посередника.
Майкл Гюнтер, автор біографії Ердогана, професор політології Tennessee Technological University:
На мою думку, Ердоган прагне бути переговірником, бо це підвищує його міжнародний статус. Він бачить себе глобальним лідером, а не просто регіональним.
А ще він завжди добре відчуває момент і вміє його використати. Коли Європа допомагає, підтримує, але формально так і не очолила переговорний процес, а у США, навпаки, щоразу кажуть, що можуть із нього вийти, турецький лідер опиняється у правильному місці й в правильний час.
Майкл Гюнтер, автор біографії Ердогана, професор політології Tennessee Technological University:
Він - людина, яка любить бути в центрі уваги. А роль посередника саме це й дає, особливо коли США та ЄС обережні або не мають єдності.
І отримує нагоду якнайкраще заявити про себе. І Трампа виручити, і в очах путіна підвищити свій статус, і Зеленському продемонструвати, що саме він - та людина, із якою варто говорити й до якої треба прислухатися.
Майкл Гюнтер, автор біографії Ердогана, професор політології Tennessee Technological University:
Ердоган вважає себе майстром домовленостей. Він розкривається саме в складних, ризикованих переговорах, де інші вагаються. Він щиро вірить, що здатен досягти того, що не вдається іншим.
Але що ним рухає? Невже тільки політичні амбіції? Автор президентської біографії каже: звісно ж, ні. Не все так просто.
Головна перевага Ердогана - доступ. До всіх. Він - єдиний, хто говорить із Києвом, москвою та Вашингтоном та є порівняно рівновіддаленим. А це великий плюс для політика, який береться модерувати переговори чи бути посередником.
Майкл Гюнтер, автор біографії Ердогана, професор політології Tennessee Technological University:
У Туреччини - унікальна позиція. Ердоган спілкується і з путіним, і з Зеленським, і з Заходом. І він використовує це, щоб показати: ніхто інший не здатен на те, що під силу тільки мені.
І якщо, наприклад, участь Сі вітала б росія, але його посередництво навряд чи легко сприйняв би Київ, зважаючи на мовчазну підтримку москви Китаєм, то Ердоган (хоча зазвичай так не буває) влаштовує всіх.
Майкл Гюнтер, автор біографії Ердогана, професор політології Tennessee Technological University:
Його не вважають повністю нейтральним, але й не вважають повністю упередженим. Цей баланс або двозначність - і дає йому місце за кожним столом.
І ця довіра виникла не на порожньому місці, якщо зважати, що саме Туреччина багато в чому допомагає з обмінами полоненими; що саме Анкара модерувала зернову угоду, поки росія її остаточно не зірвала…
Майкл Гюнтер, автор біографії Ердогана, професор політології Tennessee Technological University:
Існує ж історія успіху. Ердоган уже проводив різні переговори, зокрема саме в Туреччині домовлялися про перевезення зернових, говорили щодо полонених. Тому коли він каже, що хоче бути посередником - це не просто про імідж. У нього вже є результати. А в дипломатії це має значення.
А ще в дипломатії має значення переговорний стиль. Який він в Ердогана?
Автор біографії турецького президента каже: у цьому Ердоган повна протилежність Трампу. Той звик тиснути, звик до публічності. Турецький лідер діятиме по-іншому.
Майкл Гюнтер, автор біографії Ердогана, професор політології Tennessee Technological University:
Він не з тих, хто кричить чи тисне за столом переговорів. Але й не уникає конфронтацій. Якщо йому щось потрібно, може бути дуже прямим. Хоча найчастіше тисне поступово: наполегливістю, розмовами "в кулуарах" і зміною атмосфери в кімнаті.
Професор попереджає: треба бути готовими, що інформації про турецьку частину переговорів дозуватимуть або її взагалі не буде, допоки не зʼявиться результат. Це в Овальному кабінеті, коли спільних рішень ще немає, про них все одно вже говорять. В Анкарі так не заведено.
Майкл Гюнтер, автор біографії Ердогана, професор політології Tennessee Technological University:
Ердоган не веде переговори як Трамп. Той голосний, публічний навіть тоді, коли ще немає домовленості. А Ердоган -- тихіший, методичний і зазвичай намагається з часом вимотати опонента.
А ще (і це теж - і стиль, і переконання, що "домовленості люблять тишу") справжні рішення знаходитимуть зовсім не під час переговорів, а у розмовах віч-на-віч з Ердоганом, які так і залишаться закритими та непублічними.
Майкл Гюнтер, автор біографії Ердогана, професор політології Tennessee Technological University:
Він часто говорить з людьми наодинці, а не за загальним столом. Так він знаходить слабкі місця, завойовує довіру або навіть ізолює когось. Це тактика.
Біографію Ердогана Майкл Гюнтер назвав "Подорож, що триває". Щойно вона вийшла, колеги-професори написали рецензію: мовляв, "ця книжка задала новий стандарт і для вчених, і для політиків" завдяки глибокому аналізу та об’єктивності.
То ж в автора немає упередженості до свого героя. І коли (попри всю неоднозначність Ердогана як політика) його можливу появу в переговорному процесі професор сприймає радше схвально - хочеться вірити, що це хороший знак.
