Двічі евакуйована з Маріуполя: історія 87-річної жінки, яка пережила дві блокади [ Редагувати ]

Забрати всіх. Саме таку мету поставила українська влада щодо евакуації людей з "Азовсталі". Напередодні з підвалів заводу вдалося вивести всіх жінок, дітей та старих. Загалом близько трьох сотень людей. Тепер, за словами Володимира Зеленського, спільно з міжнародними організаціями - Червоним Хрестом та ООН - готуємо евакуацію поранених військових та медиків. А наступний етап - вивести всіх оборонців Маріуполя.

Хоча це - завдання надскладне. Бо росіяни будь-що намагаються захопити місто. Для них - це важливо і стратегічно, і символічно. І діють вони, як і нацисти у 41-му. Тоді німці теж розбомбили місто з авіації...

Наша наступна історія про Ельвіру Борц. Двічі евакуйовану з Маріуполя жінку. Спершу, ще дитиною, вона тікала з міста від нацистів, зараз - від рашистів. А у шістдесятих роках - дипломований інженер-геолог - пані Ельвіра була однією з них, хто проектував Маріуполь, який відбудовували після Другої світової. І який росіяни знову перетворили на руїни...

На цих фото - шестирічна Ельвіра. Вона з Маріуполя. Батько - єврей. Мати - українка. 1941-го його відправили на фронт. А вся родина маленької Люсі вирішила не виїжджати з міста. Хоча дід-українець наполягав: єврейським родичам треба тікати. Тоді у жовтні 41-го німецька армія окупувала Маріуполь. Але спочатку повністю розбомбила місто з авіації.

Німці зганяли мешканців міста у центр. Люди йшли з речами, документами та дводенним запасом їжі. Їм говорили, мовляв, переселяють до іншого міста. Багато хто сподівався – "гірше не буде". Адже в Маріуполі все одно розруха та голод. Усіх заганяли в машини та кудись везли.

Ельвіра Борц:

Но что вы? Немцы - это такая культурная нация - Шиллер, Гетте, Вагнер. Как это так - они возьмут и убьют нас.

Везли маріупольців до селища Агробаза - п'ять кілометрів від Маріуполя. Земля тоді просочилася людською кров'ю. У цих полях фашисти розстріляли десятки тисяч євреїв, циган та українців. Серед убитих - 38-ро з єврейським прізвищем Борц.

Люся вижила. В Маріуполі її переховували у підвалах зовсім чужі люди.

А це вже наші дні. Травень, 2022-го. Ельвіра Михайлівна дивом врятувалася від нацистів, коли їй було шість. І нині - 80 років потому, але вже від рашистів. Ельвіра Михайлівна була змушена покинути рідний Маріуполь.

Стало страшно, когда я услышала эту тронную речь президента соседней страны. Что он всем покажет, что он там все наладит, все изменит…

Ельвіра Михайлівна знає ледь не кожен будинок у центрі старого Маріуполя. У 60-х вона - вже дипломований інженер-геолог - проектувала місто. А зараз росіяни перетворили його на руїни. Ворожі авібомби знищили Маріуполь.

Мы превратились в арену древнего амфитеатра - зрители сидят смотрят - мировая общественность. Чем-то ужасаются, а мы там… То ли палец вниз они покажут, то ли вверх. Выживем мы или нет… И что? До последнего украинца?

Місто нині схоже на величезний цвинтар. Такого вона не бачила навіть під час окупації Маріуполя фашистами у 40-х роках. Всюди лежали трупи, останки людських тіл.

Люди умирали от голода и от пуль, и от снарядов и от осколков, оказалось, что человеческая жизнь - это такое непрочное образование, вот он тут живой, малюсенький осколок, а его нет. Самое страшное, что большинство трупов не нашли. Они под завалами, раскапывать некому.

У свої 87-м вона вчилася жити без світла та газу. Воду приносили сусіди з колодязя, коли обстріл затихав. Їжу економили. Але хай би як було важко, Ельвіра Михайлівна, не відмовилася від звички - випити вранці чашку кави.

Ельвіра Михайлівна розуміла: життя може обірватися будь-якої миті. Адже містом вже їздили ворожі танки. Російські військові наближалися до їхнього будинку. А коли вони з'явилися на порозі - серце почало битися частіше!

Они нам сказали, если мы до завтра не уберемся, то нас могут зачистить вместе с домами. И мы решились, или сегодня, или вообще никогда.

Коли виїжджали з пекла, навколо бачила тільки обпалені будинки, вирвані з корінням дерева та мертвих людей на вулицях.

45 днів - під постійними вибухами снарядів. Родичі дивом вивезли з Маріуполя Ельвіру Михайлівну та її хворого чоловіка. Колись він пережив блокаду Ленінграда, а тепер і Маріуполя.

Одно слово "блокада" уже о чем-то очень нехорошем. Та война, она была глобальнее, слово война давило всех. От Англии, Америки, до Индонезии и Японии. А теперь? В Мариуполе убивают неповинных людей, в Мариуполе такой ужас, это не явь, это кошмарный сон. Надо пощипать себя и бежать.

Ельвіра Михайлівна забрала з Маріуполя плед, який рятував її від холоду у підвалі. І маленьку кавову ложечку.

И все полтора месяца она была со мной. И когда мы выехали из блокады, я руку разжала - ложка в руке! Теперь у меня талисман …

А ще ніколи не розлучається з цією єврейською Біблією, що акуратно загорнута у пакетик. Тора завжди була з нею поряд - усі 45 днів у блокаді!

Бог существует! И он помогает настолько, насколько ты в него веришь. Веры нет - спасайся сам.

Навіть тоді - у сорок першому - Ельвіра Борц не покинула рідного Маріуполя, який був в окупації майже два роки. Вона ніколи не забуде перемогу в 45-ому. І впевнена - зустріне перемогу і в цій війні. Тоді вона обов'язково повернеться до рідного Маріуполя. Адже інакше не може бути!

Это всегда боль, кровь и смерть. На войне люди меняются - добрые делаются добрее, а злые - злее. Прекратите это, господин Президент, если вы захотите, вам это удастся - Господь поможет.