Філософія дірки в бюджеті [ Редагувати ]

У наступному сюжеті подивимось, що планує уряд зробити з державною власністю. Приватизація-2007. Філософія усіх українських урядів у цьому питанні банальна і незмінна. Продати, щоби потім ці гроші роздати. Тобто за рахунок приватизації закриваються дірки у бюджеті. На отримані гроші держава не розвивається. Вона виживає. Але ж державних підприємств усе менше. Скоро вони закінчаться взагалі. Кабмін почує останній писк "Укртелекому". I що далі? Продавати землю? Щоби вижити, з аукціону ідуть навіть стратегічні об'єкти і ті, що дають державі прибуток.

Ним постійно оволодівав страх продешевити. Усю дорогу від метро до фонду держмайна він промовляв мантру: кожен крок - це сто мільйонів гривень.

В'ячеслав Шевченко, ліцетатор: "Я, конечно, немножко опасался, потому что ходили слухи, что есть желающие сорвать эти торги, и даже много бы заплатили, чтобы эти торги не состоялись".

В'ячеслав Шевченко - людина, з удару молотка якої пішла у приватну власність "Криворіжсталь". На історичний аукціон для себе і для держави він прийшов на дві години раніше: зібратися з думками, проконсультувати учасників торгів. В'ячеслав Шевченко ще тоді відчув, на кого він молотком після цифри 3 вкаже. Допитливою була лише група "Міттал Стіл", нинішні власники комбінату. Їх цікавила кожна процедурна дрібничка. Двоє інших претендентів від слів напутніх взагалі відмовилися.

Ліцетатора першої прозорої приватизації тоді найбільше хвилювало, щоб президент до зали не увійшов. До всього іншого давно звик. За 10 років він не часто навіть знав, кому і за скільки віддає народне багатство. А продати встиг півтисячі державних об'єктів, щедро виставлених урядом на приватизацію.

Олександр Пасхавер, президент центру економічного розвитку: "Это стандартное поведение, все правительство, оно с удовольствием пользовалось приватизацией как способом покрытия дефицита - всегда с удовольствием пользовалось там, где могло".

Головний продавець державного майна Валентина Семенюк пишається тим, що країна бодай вже знає, чим володіє. Це вона склала реєстр державних активів. А розподіляти гроші від приватизації - це вже не її парафія, твердить соціалістка. I з гордість декларує, чим наступного року торгуватиме. Список з 479 дрібних підприємств. Це металургія, сільське господарство, поліграфія - в тому числі 47 стратегічних підприємств. План продажу - 10 мільярдів гривень.

Валентина Семенюк, голова фонду державного майна України: "Якщо подивитися, то часто ці об'єкти є непрацюючими але площі, які знаходять в центрі міст, здаються 90 процентів в оренду, і сидить директор, бухгалтер і ще декілька чоловік, і вважається, що цей об'єкт стратегічний, але він уже практично збанкрутував".

Це святая святих, альма-матер радянської типографії. "Поліграфнига" завжди була стратегічним підприємством. Тут друкували "Велику Радянську енциклопедію". В Україні незалежній підприємство зберігало особливий статус. Тут друкували свої програми усі політичні партії. Але навіть близькість до влади не врятувала підприємство від тотальної української приватизації.

Голова правління "Поліграфкниги" Iван Ямковий диву дається: чому його підприємство на продаж виставляють? Типографія рентабельна: понад два мільйона гривень податків щороку. Дотацій з бюджету ні копійки не беруть. До того ж шкільну і соціальну літературу за пільговими цінами друкують.

Iван Ямковий, голова правління ВАТ "Поліграфкнига": "На поліграфічному підприємстві ми чесно показуємо, від заробітної плати з тисячі гривень ми платимо 500 гривень в пенсійний фонд і в інші фонди, і податок на зарплату. А комерційні структури проводять двійну бухгалтерію - і в конверті, і так".

Через подвійну бухгалтерію комерційних типографій державні малорентабельними здаються, твердить Iван Ямковий. I додає: його підприємство хочуть придбати насамперед через землю. Як і каже Семенюк, "Поліграфкнига", як і сотні інших державних друкарень в областях, розташована в центрі міста.

В'ячеслав Шевченко, ліцетатор: "Уловил психологию одного из участников. Я начал, ну скажем, так, "провоцировать", заставлять его быстрее соглашаться с ценой. А каким механизмом? - Этого я не могу скзать, это профессиональный секрет".

Українська влада свої секрети теж завжди вміла приховувати. Гроші від продажу "Криворіжсталі" безслідно зникли. Чотири мільярди повернули колишнім власникам. Вісім начебто пішли на латання бюджету 2005. Куди ділася решта - ніхто з можновладців - ні колишніх, ні нинішніх сказати не береться.

Олександр Пасхавер, президент центру економічного розвитку: "Мы коррупционны, поэтому всякая наша приватизация, всякая приватизация есть расхищение. даже если мы очень чесно продали "Криворожсталь", мы все равно непрозрачно потратили, мы не отчитались перед населением, что, ребята, у нас не хватает денег, поэтому мы их пустим вам на пенсии, но была бы дискуссия - а зачем? Просто молча потратили и все!"

Колишній радник президента Олександр Пасхавер сумнівається, що ми дізнаємося, куди підуть гроші від приватизації і цього року. В Україні все надходить в бюджет, а там прослідкувати їхній шлях чомусь неможливо, або просто невигідно. Віце-президент європейської бізнес-асоціації Хорхе Iнтріаго пам'ятає всю історію приватизації по-українськи. Каже, що іноземним інвесторам донедавна взагалі був закритий шлях на конкурси. Продавали тільки своїм і зі знижками.

Хорхе Iнтріаго, віце-президент європейської бізнес асоціації: "Яка була приватизація - мені сьогодні передзвонили і сказали - починається приватизація. А завтра перетелефонували - приватизація відміняється. I так щодня. Такого немає в інших країнах. В Євросоюзі є план приватизації, вона відбувається крок за кроком. А тут інвестор не міг планувати. А те, що гроші від продажу об'єктів йдуть до бюджету - це нормально, це світова практика. Але немає такого, щоб вони загубилися в бюджеті".

В країнах Євросоюзу гроші від продажу державного майна спрямовують на додаткові програми: на будівництво доріг чи енергозберігальні технології. В Україні ж вони просто з'їдаються, говорять економісти. Бо після чергових виборів і нової порції популізму соціальні виплати зростають швидше за можливості економіки.

В'ячеслав Шевченко, ліцитатор: "Я не столько подыгрывал, сколько поддразнивал. Может быть, если "Арцелор" представитель нервно пил воду, взъерошивал волосы и тянул, то брался за карточку, то отпускал, перекладывал в эту руку стакан, то представитель "Миттал Стил" очень быстро поднимал карточку на цифре 2. Вот этим я и воспользовался. Я тогда говорил быстро 1,2, и в этот момент я знал, что он поднимет карточку".

Для В'ячеслава Шевченка це були 53 хвилини найсерйознішого випробування в житті. Він виторгував за "Криворіжсталь" майже вдвічі більше, ніж Україна отримала за усі 15 років приватизації. На знак подяки з аукціону його забрали на авто. Потурбувалися про життя-здоров'я. Для нього, слава Богу, все обійшлося. А ось Україна досі в роздумах - чим латати бюджетні діри далі. Криворіжсталей більше не лишилося, менших підприємств теж на довго не вистачить. А можливо, і не треба було їх продавати? Бодай прибуткові. Чи не краще державі мати хай невелику, але постійну копійчину, ніж один раз залатати бюджет.