Болівуд: Казка без маски [ Редагувати ]
Ви любите індійське кіно? Якщо ви народилися у Радянському Союзі, відповідь на це питання не має жодного значення. Подобалося вам чи ні, але "Танцюриста диско" або "Зіту з Гітою" дивилися всі. Добрі взаємини були тоді між Делі та Москвою. От і домовились експортувати індійську культуру на радянські терени. Індійські стрічки показували всюди - у кінотеатрах і на ТБ, з повторами. Тому, коли сьогодні ми говоримо про індійські фільми, перше, що спадає на думку, - не екзотика далекої країни, а спогади про дитинство чи молодість, коли черговий індійський фільм показували у сусідньому кінотеатрі, а квиток коштував десять копійок.
Продукція індійської кіноіндустрії ніколи не мала всесвітнього визнання. Їхня кіношна система - недосконала і сьогодні. Проте це не заважає індійцям щороку знімати сотні кінострічок. Болівуд, аналог Голівуду, завойовує світ. Це найбільша кінофабрика світу. Нині індійські фільми заполонили Азію, Африку, Сполучені Штати. Протягом одного року болівудські стрічки переглядає більша частина населення земної кулі. І вже у Великій Британії щороку відбувається більше індійських прем'єр, ніж, власне, британських. Індійські сценаристи не зраджують традиції - палке кохання, кривава помста, переплутані у пологовому будинку близнюки і головне - пісні й танці. Утім, за лаштунками Болівуд не такий яскравий. Яка вона, справжня індійська "фабрика мрій"?
Мелодрама, бойовик чи комедія - байдуже. Перед показом будь-якого фільму в індійському кінотеатрі обов'язково звучить національний гімн. У такий спосіб друга за величиною держава планети підіймає патріотичний дух за рахунок "найважливішого з мистецтв".
Болівуд - найбільша кінофабрика світу: за рік тисяча фільмів і три з половиною мільярда проданих квитків по всьому світу. Голівуд відстає на один мільярд.
У Радянському Союзі десятиліттями кепкували з наївних сюжетів та надто пристрасних танців у "Волоцюзі", "Зіті й Гіті" та "Танцюристі диско". Однак індійське кіно продовжували дивитися мільйони громадян СРСР.
Нині ситуація змінилася - в Україні лише завзяті прихильники знають, що таке сучасний індійський кінематограф. А подивитися є на що - до сарі додали джинси, до антуражу - американські авто, а до пісень - електронні ритми. Утім, головне - пристрасті й сюжети - ті самі.
Ці ворота в Індію в Мумбаї сьогодні можуть стати воротами до Болівуду. Тут збираються туристи зі всього світу і часто саме серед них продюсери шукають статистів на роль іноземців.
Мумбаї - колишній Бомбей - столиця індійського кіно. Місто мрії - індійської. Нам показують один із найбільших павільйонів і додають: поряд споруджують іще один. Тут же живуть родини будівельників. Але це дивує хіба що статистів-іноземців.
Цього дня тут знімають стрічку на замовлення Кенії. Тому актори й масовка - темношкірі. Гонорари для людей з "екзотичною для Індостану зовнішністю" - від 5 до 25 доларів за день. Найменші - у китайців, найбільші - в європейців. Секрет успіху по-болівудськи - економія на всьому. Статисти-індуси знімаються за обід і шанс потрапити на майданчик іще раз. Джуліані цього разу пощастило.
Джуліана Харнодкар, акторка-статист:
- Насправді, я не іноземка, мої предки приїхали до Індії з Ефіопії 300 років тому. Але бути відмінною - вигідніше. Знялася у 25 фільмах та рекламних роликах. Але роблю я це так... принагідно. Мене сюди привів чоловік.
Чоловік Джуліани також темношкірий. За чотири роки став фактично профі. За плечима - понад сотня епізодичних ролей.
Джуліана Харнодкар, акторка-статист:
- Часто доводиться годинами стояти на сонці. Це і цікавий підробіток, і спосіб переключитися з офісної роботи. Знайомишся з новими людьми, туристами, студентами. А ще можна поряд побачити болівудських зірок.
Кінозірки в Індії, попри їх величезну кількість, - небожителі. Знайти того, хто з дитинства не мріяв стати актором - непросто. Йаш Тонк - саме такий. Хотів бути військовим, спортсменом, але - сам пояснює - змарнував усі можливості. Батьки сказали: маєш здібності, їдь у Мумбаї, спробуй себе в кіно.
Йаш Тонк, актор індійського кіно:
- Казали мені: ти талановитий, маєш спробувати. Просто пощастило. Вчитися акторства тут і не треба. Ось найважливіший елемент - танці. В університеті не пропускав жодної вечірки, от і навчився. Правил як таких немає, просто відчувай, рухайся, експериментуй. Згодиться все, що добре виглядає. Коли вже більш-менш досяг успіху - додавай своє. У кожного актора є якась своя деталь.
- А яка у вас?
- Зараз така... Хоча цей рух типовий для Болівуда.
Йаш Тонк знімається на відкритому майданчику головної студії Індії. Власне це і є серце Болівуда, попри те, що виглядає надто скромно. Тут усього три бутафорських міста, у кожному три проспекти, на яких відбувається дія по суті всіх недорогих фільмів. Такий простенький епізод можна знімати й просто посеред вулиці. Прибиральниця й випадкові авто можуть стати частиною фільму. Середній бюджет індійської стрічки - 10 тисяч доларів. Знімальний період - від тижня до місяця. Тут фактично немає дублів та репетицій. Особливо, коли використовують піротехніку.
Актори діляться секретами: у перенаселеній Індії непросто знайти місце для великих і красивих відкритих майданчиків. Море лазурове лише кілька місяців на рік. Тож фільми з більшим бюджетом знімають у Новій Зеландії чи Південній Африці, а європейські й американські епізоди - у Східній Європі.
Джой Муккерджі зіграв у першому індійському фільмі, знятому за межами півострова - "Любов у Токіо". Він представник відомої кінодинастії - тут так заведено - одна з перших зірок Болівуда, а нині власник кіностудії та мільйонер. Хоча його помешкання має скромний вигляд. Нам пояснюють: індійська реальність дуже відрізняється від кіно. У цьому також секрет успіху.
Джой Муккерджі, актор, режисер, продюсер індійського кіно:
- Наше кіно - це казка. Казка, створена за перевіреним рецептом: кохання, перемога добра над злом і пісня. Музика є частиною всього в Індії - вона в кожному ритуалі. Тож і кіно відповідне. Звісно, коли фільм показують за кордоном, його не завжди розуміють, танці можуть видаватися штучними, але тут це природно. Індійські реалії надто суворі, а кіно - це ще й найдешевший, а для багатьох - єдиний спосіб відволіктися. Піти на дискотеку, на вечерю, поїхати у відпустку - для цього треба гроші.
Набережна - улюблене місце прогулянок 20 мільйонів мешканців Мумбаї. Перехожі за крок від людини з камерою - а отже, за крок від мрії - посміхаються і позують. Тут усі трохи актори: трохи співають, трохи танцюють. Кіно у Мумбаї в усьому. Наприклад, у Болівуді - з його мільйонами акторів - не заведено сваритися. Кажуть, хтозна, а що як завтра вчорашній ображений прокинеться зіркою.
Автори: Наталя Гуменюк, Михайло Федоренок.
