Історія з Маріуполя: рашисти "звільнили" від мирного життя родину успішних бізнесменів [ Редагувати ]

Історії про життя і смерть у найгарячішому місті України. Маріуполі… Лише почувши про нього душа кожного українця рветься на частини. Люди, які змогли вижити - без перебільшення кажуть, вирвалися з самого пекла!

Далі розповідь про успішного бізнесмена з Маріуполя, котрий в одну мить втратив усе, але своєю людяністю зміг врятувати не одне життя. З українцем з великої літери поспілкувалася Ольга Лучек.

Ось такою щасливою ця сім'я була ще нещодавно. До приходу "руського мира". Євген - успішний бізнесмен з Маріуполя. Власник найбільшого у півмільйонному місті магазину автозапчастин. Його дружина - керівник регіонального відділення всесвітньо відомого бренду мобільного зв'язку. Та зараз це все в минулому. Російські окупанти "звільнили" їх від мирного щасливого життя, від бізнесу, власного будинку, автопарку, від всього, на що роками заробляли важкою працею.

Євген, біженець з Маріуполя:

Весь успішний наш бізнес закінчився там у Маріуполі. Вигорів до тла, повністю. Пропало світло, пропала вода, через кілька днів і газ. Поняли, що проблема не в продуктах, не у воді, а з'явилася набагато серйозніша проблема - вижити, як мінімум. З нашого дому ми виїхали, коли вже було порядку трьох попаданий прямих в дом.

Його підвал став спасінням для багатьох. Євген тут прихистив людей похилого віку, котрі просто залишилися на вулиці.

Євген, біженець з Маріуполя:

Ми їх взяли під опіку, готовили на костре, кормили, воду добували з болота, дощів, осадків, снігу. Люди сніг топили. Добути ту воду питтєву - це були настільки ризики, йшли за водою нормально, а поверталися просто повз трупів, повз мертвих тіл.

Бабусі, котрі ховаються у цьому підвалі, вдруге переживають війну. Галина Костянтинівна 1932 року народження. Не могла й уявити, що у свій вік знову буде бачити це жахіття.

Думали старість буде спокійна, нет пожалуйста, ищо раз сюрприз. Вот так ми і живемо. Це моя сестричка, ми близнюки. Її звати Раїна Костянтинівна, чекаємо з нетерпінням миру.

Євген зараз не знає що з бабусями. Зв'язок з ними та і багатьма маріупольцями пропав. Тікати з міста Євген вирішив тоді, коли дружина після кількох тижнів життя у підвалі захворіла.

Євген, біженець з Маріуполя:

Було прийнято рішення, і вже за 10 хвилин ми з дружиною тікали під обстрілами до того місця де була схована машина. Остання фотографія мого дому, там пряме попадання в несучі стіни, він не вигорів як дуже багато інших будинків. Він стоїть, але для життя не придатний.

І не тому, що зруйнований, а через те, що там поселився "русский мир", окупанти наразі господарюють у квартирі Євгена, чи там щось залишиться.

Євген, біженець з Маріуполя:

Ті люди, котрі прийшли нас "освобождать", вони "освободили" нас від нормального життя, від нормального бізнесу, від нормального житла.

Але не зможуть позбавити нас найціннішого. У наших серцях - любов до України й прагнення перемогти, а це є і найбільша наша зброя у цій несправедливій війні.