Вона зуміла вирватися з росії з дворічним сином та братом-підлітком: історія молодої матері з Маріуполя [ Редагувати ]

Десятки тисяч маріупольців змушені були залишити рідне місто і евакуювалися на підконтрольну Україні територію. Проте чимало людей потрапило під насильницьку депортацію до країни-окупанта. Вони пройшли через жах і приниження фільтраційних таборів. Безправність, голод і холод. Історія молодої матері, яка з дворічним сином та братом-підлітком зуміла вирватися з росії і дістатися родичів на Хмельниччині - вражає. Подивіться.

25-річна Анжела із маленьким сином Домініком і братом-підлітком звикають до нового життя на Хмельниччині. Без вибухів снарядів і рашистських танків. У селі поблизу Маріуполя вони пережили окупацію, залишалися у зруйнованому загарбниками населеному пункті майже без їжі, не було води і світла. Через три тижні рашисти почали вивозити жителів за межі України.

Анжела Стасенко, переселенка:

16 березня нас вивезли. Російські воєнні. Вони зайшли і сказали: або ви лишаєтесь і помираєте з голоду. Там їжі вже майже не було майже.

Анжелу з братом мама виховувала самотужки, але померла від важкого недугу ще до війни. А тепер і їх розлучили: Богдан опинився у Маріуполі, а молоду жінку з малюком відправили на територію рф.

Анжела Стасенко, переселенка:

Нас вивезли з початку до Таганрога, а потім посадили на потяг і довезли до Володимира. І вже потім нас автобусами розвозили по ПВР-пункт временного размещения.

У цей час родичі з Хмельниччини робили все, щоб зібрати сім'ю у себе.

Леонід Котик, родич Анжели:

Це діти моєї двоюрідної сестри, яких я ніколи не бачив. І тоді як мама померла, я сказав: готовтеся, якщо у вас є бажання, я вас забираю.

Леонід звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України із прав людини і місцевої влади.

Микола Гизимчук, сільський голова Улашанівської ОТГ:

Йому присвоїли статус опікуна, і дальше, через інші ешелони влади і силові структури.

Богдана з Маріуполя допомогли вивезти волонтери. Шлях був складним і тривалим.

Богдан Макєєв, прийомний син:

З Маріуполя до Запоріжжя на мікроавтобусі волонтери мене вивозили. А потім мене посадили на поїзд Запоріжжя-Львів і я приїхав в Хмельницький. Там мене зустріла троюрідна сестра. І відтуди я добирався до Славути.

А в цей час Анжелу із сином вивозили з росії через Білорусь.

Анжела Стасенко, прийомна донька:

З росії нас везли волонтери. Дуже багато нас їхало в автобусі. На кордоні з Білоруссю ми стояли годин 5-6. Ми за півтори години впорались, всі пройшли, а там був наказ нас тримати. Нам водій казав, що ви не кажіть, що ви в Україну їдете, а кажіть, що їдете в Німеччину на заробітки. То ми так всі казали.

Так родина Леоніда і Людмили поповнилася ще двома дітьми і онуком.

Андрій Ткачук, староста округу:

Небайдужі, хазяйновиті. Працюють на матінці землі. Виховали гарних 3 дітей: 2-х хлопців, доньку. А тепер ще на відповідальність взяли ще одну родину.

Донька подружжя - Тетяна вже потоваришувала з названим братом. Вони однолітки, тож мають спільні інтереси.

Тетяна Котик, прийомна донька:

З того, що він мені розповідав, я зрозуміла, що у нього було важке життя. Він дуже сильний духом на свої 16 років.

Мене вразило. Я вперше побачив корівок вживу.

Богдан і Анжела потроху звикають до нового життя.

Ми збирали помідори, потім ми збирали кукурудзу. Ну так. Допомагаю.

Людмилу і Леоніда, яких до цього ніколи не бачили, і хлопець, і його сестра вдячно називають мамою і татом. Господині, щоправда, додалось хатніх клопотів. Але жінка не нарікає.

Людмила Котик, мати:

Богдан молоко полюбив, йому подобається домашнє молоко, бо там такого молока не було. А малий манку. Анжела - те що ми варимо: деруни, картоплю.

Велика родина будує плани на майбутнє. Після закінчення школи Богдан хоче вивчитися на зварювальника, а дворічний Домінік господарює на подвір'ї і починає говорити перші слова. Українською мовою.

Людмила Котик, мати:

Хочеться стабільності і миру, і здоров'я. Буде здоров'я, будем робити і заробляти гроші. Щоб всі були здорові і живі, бо тяжко людей тіряти.