Півроку провела у ворожих катівнях: історія артилеристки [ Редагувати ]

Пережила полон і залишилася живою. Артилеристка Анжела Піца півроку провела у ворожих катівнях. Тримали її у Новоазовську, і у Донецьку, і в Оленівці. А потім - обмін. Вона була в числі звільнених 108 жінок. Зараз військова проходить реабілітацію у Чернівцях. Її історія - далі.

У 49 років Анжела пішла до ЗСУ спершу як кухар. А згодом, навчившись артилерійської справи, жінка стала операторкою протитанкових ракетних комплексів. Повномасштабна війна застала у Маріуполі, там дислоковувалася її військової частини. 

Анжела Піцу, військова Збройних сил України:

Все було..напруга, постійна напруга. Рано, 4 година вже летіли винищувачі і бомбардували. Ми на Ілліча, "Азов" і деякі підрозділи - вже на "Азовсталь".

Військові тримали позиції, чекаючи на підкріплення.

Анжела Піцу, військова Збройних сил України:

Наша 56 бригада ішла на допомогу, так само їх почали крити. 53 бригада - вони Волноваху захистили, так само хотіли прорватись до нас. Ніхто не зміг.

Коли захищатися було вже нічим, військові вирішили виходити з Маріуполя. Після невдалої спроби 10 квітня командири дали наказ розділитися. Здавалося, ворог про це вже знав. Українських бійців захопили у полон. Тримали у Мирному, Сартані, Новоазовську, Донецьку, і зрештою, перевезли до Оленівки. Анжела була у цивільному, але її викрили повідомлення, які писала доньці. На допиті кати зламали жінці ребра. 

Анжела Піцу, військова Збройних сил України:

Я кажу: я військова. І тут підходить інша людина: а, вона погано говорить. А він був у тактичних перчатках із костяшками. І мені як у ребра. І серце. 

У тісній камері було майже 30 жінок-військових із Сумщини і Тернополя, Львова та Маріуполя. Трималися разом, щоб не зламатися.

Анжела Піцу, військова Збройних сил України:

Ми так, щоб відволіктись..а я знаю рецепт такого тортика, такої страви. І навіть якісь клаптики, листочки, записували: Оля дала свій рецепт, Іра дала свій рецепт..а потім все забрали. А на День незалежності - хтось може спав, хтось просто лежав, а Віка, я і Зоряна - там місця просто не було - стало отако втрьох і гімн України заспівали. Не дуже голосно, але чути було. І ми чули, що за стіну від нас - там так само заспівали гімн України.

Найстрашнішими моментами Анжела називає катування побратимів. Звук розгортання скотчу і тепер змушує здригатися.

Анжела Піцу, військова Збройних сил України:

Ми просинались від того, що намотують. Як вони казали, шо ненавидять "Азов", "Айдар" і "Правий Сектор" і шукають військових, які воювали з 14-го року - артилеристів, снайперів. Ми як чули, що хлопці говорили, що я артирелист, чи я танкіст, чи ССО, ми думали: Боже, хлопче, скажи, що ти механік, що якась посада ніяка. Бо починались тортури. 

Першого жовтня військових вивезли з Оленівки до колонії у Воронезькій області, там наказали роздягнутись і помитись. Оголену жінку фотографували.

Анжела Піцу, військова Збройних сил України:

Кажу, що ви шукаєте, що ви робите? - Я тату іщу. - Верх того всього було, коли табличку якусь фанерну з номером, починає фотографувати. Я в той момент згадала Велику Вітчизняну війну, концтабори.

Потім була колонія у Таганрозі, і 17 жовтня до камери зайшли вже не конвоїри, а військові. Українських полонених повезли додому.

Анжела Піцу, військова Збройних сил України:

Плакати, не плакати. Ми не знали, як радіти. Ми стояли нещасні такі. Худі. Нам дали шось перекусити. Ми як побачили - ковбаска, сир. Там трохи нарізано було. Не повірите: в одній руці хліб, в другій -ковбаса. За стільки часу не бачити нормальну їжу.

Мрія, яка допомогла Анжелі витримати полон - обійняти батьків та доньок - нарешті здійснилась.

- Я дуже тобою пишаюсь, ти в мене найгарніша квіточка на світі. Я тебе дуже люблю. - І я тебе. - Моя хороша.

Після реабілітації у Польщі, Анжела відновлює здоров'я у Чернівецькій обласній лікарні. Їй допомагає хобі, віра в перемогу і найбільше бажання - повернути з полону усіх побратимів.