Вийти на мороз: чому українські школи не облаштовують комфортними санвузлами [ Редагувати ]

Триста мільйонів гривень. Стільки грошей виділила держава за два роки на облаштування комфортних санвузлів у школах. То чому досі - і в мороз, і в зливу - діти бігають на вулицю? Репортаж - моїх колег. 

На дерев'яний сарай з дірою в підлозі навіть глянути страшно. Але це єдиний туалет у школі села Рудка! І в дощ, і в мороз більш як сто учнів - змушені ним користуватися.

Онуфрій Стрижеус, учень Рудківсього навчально-виховного комплексу:

Нема ані унітазу, не тепло, некомфортно.

У школі, якій понад пів століття, ніколи не було внутрішньої вбиральні,- каже директорка. Мовляв, чиновники облаштувати її обіцяли не раз. Та віз і нині там.

Світлана Мельник, директорка Рудківського навчально-виховного комплексу:

У минулому році пообіцяли, що мають бути відбудовані - туалети не на вулиці, а в приміщенні школи. Ми вже так з такою надією чекали і чекаємо вже четвертий рік. Тут нема що ремонтувати і вкладати. Закупити фарбу - це тисячу гривень, мені просто таки викинути.

А це школа в сусідньому селі Сопачів. Ось у цьому яскраво розмальованому, але старезному дерев'яному корпусі, навчають учнів 5-11 класів. Їх тут майже півтори сотні. А санвузла в приміщенні немає. За кілька десятків метрів від будівлі - одноповерхова споруда. Це і є шкільний туалет. Ним послуговуються і діти, і вчителі.

Раїса Яйченя, вчителька Сопачівського навчально-виховного комплексу:

Ми приходимо в школу о восьмій, ідемо додому о четвертій годині уже. Нам також доводиться користуватися таким туалетом у 21-му столітті. Протяги страшні.

Замість унітаза - отвір у бетоні. Умивальників немає.

Марія Ловин, учениця Сопачівського навчально-виховного комплексу:

Бувають великі черги і ми всі стоїмо під дощем, або сніг іде - і дуже це незручно. І так само після туалету потрібно через всю школу йти, щоб мити руки.

На дворі - мороз. Приміщення вбиральні - не опалюється. Такі нецивілізовані умови обурюють батьків. Кажуть, після "пробіжок" до холодної вбиральні діти хворіють.

Наталія Бойко і Галина Сніжко, матері школярів, жительки села Сопачів:

Я вже двоє дівчат цього року вже лікувала. Вони простигають. Дошкільнятка - то вони ж взагалі бояться. Вони приходять, плачуть, що там нема туалету, там, каже, просто дірка.

А ця вбиральня з євроремонтом і гарячою водою - саме про таку мріють діти та вчителі сільських шкіл. Але цим санвузлом користуються районні чиновники від освіти. Побудувати такі в усіх школах району, - кажуть, - не можуть. Бо це недешево і грошей не вистачає.

Микола Симонюк, головний інженер відділу освіти Володимирецької райдержадміністрації:

У 2019 році на санвузли для Володимирецького району було виділено, якщо я не помиляюсь, три і два мільйони гривень. Один туалет після тендерних процедур десь від мільйона шістсот - до два і один, - по-моєму.

На внутрішні вбиральні Рівненщина з держбюджету позаторік отримала понад тридцять мільйонів гривень. Обласні чиновники звітують: за майже два роки побудували близько шести десятків санвузлів. Мовляв, комфорт потребує великих затрат.

Петро Коржевський, начальник Управління освіти і науки Рівненської облдержадміністрації:

Ми запланували зробити 29 вбиралень. Це якщо мова ходить про кошти державного бюджету. Попри це ми ще запланували зробити 9 вбиралень за кошти залишків освітньої субвенції. На зараз маємо завершеними 15 об'єктів. Ми розуміємо, що у 21 столітті - це справді ганебне явище, але, на жаль, його зробити в один рік неможливо.

Ще торік влада заявляла, що вуличні туалети мають зникнути зі шкільних реалій. Учням і вчителям обіцяли зробити комфортні санвузли. Та нині майже кінець 2020-го, а лише на Рівненщині учні понад пів сотні шкіл і досі ходять до вбиральні на дворі.

Ми хочемо комфортні і теплі туалети, щоб були з умивальниками і була тепла вода!