Багатодітна родина з Запорізької області знайшла житло на Буковині [ Редагувати ]
Батьки вирішили рятувати дітей
Життя з нуля починають нині й тисячі переселенців. Більшість знаходять прихисток на Буковині. Наша наступна історія - про багатодітну родину з Запорізької області. Мати з вісьмома дітьми пів року провела в окупації й лише зараз змогла вирватись з пекла. Ольга Лучек далі.
Ми заходимо на сільське подвір'я - першою нас зустрічає Люся. Цуценя діти побачили покинутим на вулиці у перший день свого приїзду до села і не змогли залишити маленького.
А ось шестеро дітей - туляться біля мами. І це ще не вся родина! Старший брат - у Збройних силах України, сестра - залишилася в рідному окупованому селі Осипенко, що у Запорізькій області. Доглядає за дідусем. Навіть тут - за понад тисячу кілометрів від рідного дому - забути пережиті жахи їм важко, досі лякаються будь-яких гучних звуків.
Ольга, переселенка з Запорізької обл.:
Голод, холод, зима, підвал, морози. Просто нікого нема, село вимерло, навіть пташки не співали. Вікна повилітали від зривів. Вродіби затихло, потім вони заїжджали технікою у кожен двір. Вони як той мурашник порозбігалися по людях, по хатах. Потім сусідка прийшла і каже, все нормально, ми входимо в росію, я кажу як в росію, куда, яка може бути росія. Просто обмежили у всьому в чому можна. Каша пшенична давалася просто мелена, оцей фураж, що люди варять свиням, оце ми їли. От тільки їх бачила, мене штопорило, не могла взять себе в руки, що я бачу.
Батьки вирішили рятувати дітей. Евакуація. Чотири дні в дорозі! Навіть зараз це здається неможливим. Тим більше, що всі заощадження вони витратили ще на початку шляху.
Дуже багато коштів пішло, за четверо суток у мене пішло 10 тисяч грн за їжу. Туалета нема, щоб ви понімали, представте, що робиться у посадках.
На новому місці - за два тижні - вони вже трохи обжилися. Бо ж не сидять склавши руки.
Ольга, переселенка з Запорізької обл.:
Ми прийшли, лиш двір убрали, город ще не прибраний, кошти закінчилися, я зразу побігла на роботу. Тут є сливки, груші, платять, скоро яблука почнуться, гроші можна заробить, є за що жить. Я на роботу поки ходила підзаробляла, чоловік понятно з дітьми сидить, їсти, постірати, за ними дивиться. Прийшла і вечером прийшла.
Засобами гігієни та продуктами допомагає й місцева влада - каже Ольга. З обідом у родини - проблем нема.
Ольга, переселенка з Запорізької обл.:
Нам дали дуже багато капусти у сільській раді, сьогодні нашинкувала, щоб не пропала. Це я буряк відварила, це я буду робити їм салат, м'ясо пожарила, соус стоїть, макарони з ковбасою.
На подвір'ї сохнуть чисті речі. Перуть вручну. Втім ні на що не скаржаться, сім'я радіє, що є дах над головою. Дев'ятирічний Віталій пішов до школи. Уперше в житті! Бо через коронавірус та війну хлопчик так і не дізнався, як це по-справжньому бути школярем. Сьогодні третьокласник отримав першу 12-ку з математики. На радощах смакує маминими сирниками й свіжим малиновим варенням. Ласує смачненьким і найменший із братів.
Ольга, переселенка з Запорізької обл.:
- Смачно? - Ага. - І я. - І ти їж? - Ага. - Ну ви чемнульки. Будете багато їсти, будете рости, сили будуть так? - Ага (дуже гарно їдять).
У селах Рукшинської громади живуть майже 150 переселенців. Усі мешкають у приватних будинках, які до сьогодні стояли пусткою.
Валерій Мариняк, заступник голови Рукшинської сільської ради:
Багато людей є за кордоном, будинки стоять пусті, багато людей успадкували так само є будинки пусті. Біля кожного будинку є город, це село, в когось більший, в когось менший. На сьогодні мають хоч щось уже.
Родині Ольги збирати врожай ще зарано - вони лише нещодавно тут оселилися. А от у саду достигають яблука, тож Ольга та шестеро її дітей вже незабаром скуштують буковинські соковиті плоди. А якщо господарі дозволять, - заготовлять на зиму улюблене яблучне повидло.
