Киянка облаштувала хостел для переселенців на Закарпатті [ Редагувати ]

Хостел для переселенців на Закарпатті облаштувала киянка. Катерина Терехова переїхала зі столиці у гірське село ще на початку повномасштабного вторгнення. Відтак там і живе.

Дівчина виграла грант і у старій школі побудувала готель. Нині там проживає пів сотні людей. Мар'яна Мартин про історію переселенки - далі.

Це Катерина Терехова. До 24 лютого дівчина жила у столиці. Мала власний ресторан, великий дім, престижну роботу.

А нині - вона живе ось у цьому приміщенні старої амбулаторії, у маленькому селі на Закарпатті.

Катерина Терехова, волонтерка:

Це наша сільська медична, от тут вхід, а тут раніше було денне відділення, а зараз тут живу я із мамою.

А це колишня початкова школа в цьому ж селі Березинка. Ще один дім, який облаштувала Катя. Обшарпаний фасад, двері, майже без вікон - саме в такому стані вперше вона побачила це приміщення у травні. Сьогодні тут живуть переселенці з різних регіонів України.

Зараз маємо тут 44 людини, буквально днями до нас приїхало ще вісім нових мешканців. Це наша зона де ми годуємо наших мешканців, а також тут займаються час від часу діти з ноутбуками.

Ідеєю зробити у школі шелтер Катя загорілася одразу. Її проєкт підтримали й місцеві жителі.

Ярослав Радей, староста Лалівського старостату:

Договір складений таким чином, що після війни, все майно яке вони придбали залишиться нам.

На відбудову школи пішли грантові кошти. Їх Катя виграла в одному з благодійних фондів. Друзі-волонтери його порадили. Дівчина написала проєкт і подала.

Катерина Терехова, волонтерка:

Ми поспілкувалися в п'ятницю, і вже в неділю вранці вони мені написали, що Катю вітаємо, ти виграла грант на будівництво притулку, це було шось таке ваууу.

І одразу до роботи. Фасад, нові вікна, двері, провели інтернет, електрику, каналізацію… Колись тут був звичайний клас. Нині кімната, де живуть харків'яни. Богдан з родиною оселився тут два місяці тому. Зараз у нього онлайн заняття.

Я скинув все лабораторние, думаю те, хто не заходили на пари, должни … зайти й лаби думаю поскидуют многие.

Богдан, переселенець з Харкова:

Но как бы тут хорошо ни было, но мы там были, если мы выехали два месяца назад, но стены реально, даже вот в обычных своих стенах, оно как-то и поприятнее и покомфортнее.

Нині тут і сучасна опалювальна система.

Катерина Терехова, волонтерка:

Це наші керамічні обігрівачі, ми маємо електричну систему опалювання, але на страховуку, якщо вдруг щось трапиться з електрикою. Ми маємо майже в кожному класі старі ось ці керамічні грубки.

А ще є ігрова, пральня, кладові й кухня.

Тетяна, переселенка з Запорізької обл.:

Дежурные каждый день по три человека. Двое на кухне, трое у нас на коридоре, санузлы, такое, они нам помогают по сменам посуду моют, нарезки.

Тетяна у шелтері головна по стравах. Вона з родиною сюди приїхала з окупації.

Тетяна, переселенка з Запорізької обл.:

Как к нам русские приехали, мы стали полностью оккупированы, очень сложно было выехать, очень строго там было, цены резко выросли, мы решили выехать.

Ще одна мешканка шелтера - Настя. Працює на складі гуманітарної допомоги.

Це американська посилка доїхала, тут у нас дитячі серветки, дитячі памперси, нове дитяче взуття. Дуже багато дитячого взуття.

А ось її кімната. Бізнес, квартиру, батьківський дім - все залишилося на Запоріжжі.

Анастасія, переселенка з Запорізької обл.:

Тут я живу зі своєю мамою, братом, мужем і Емілією. Бомбили всьо вокруг, нас, просто очень страшно било находится в такой обстановке, когда постоянно ездят танки, они не умеют обращатся с людьми, стало страшно за ребенка.

І таких історій тут безліч. Хтось і досі не оговтався від пережитого. Та зараз головне завдання: порядок та затишок у спільному домі. Проживає тут майже пів сотні людей. Безкоштовно живуть, харчуються, отримують необхідне. Утримання приміщення обходиться Катерині у майже 11 тисяч гривень на тиждень.

Катерина Терехова, волонтерка:

Це донати, все донати. Це все донати моїх друзів.

З продуктами допомагають місцеві ОТГ. Крім своїх постояльців допомагають й іншим переселенцям. Катерина налагодила співпрацю з благодійниками з усього світу.

Катерина Терехова, волонтерка:

Я дуже мрію повернутися у своє рідне місто з прапором України. Я б хотіла бути корисною моїй країні у відбудові. Це те, про що я дійсно мрію.

Дівчина щиро вірить, що вже ближчим часом святкуватиме очікувану перемогу. І зможе повернутися в рідний український Донецьк.