В Одесі поставили виставу за мотивами щоденника загиблого воїна [ Редагувати ]

Театральну виставу за мотивами книги Олександра Закерничного поставили в Одесі. Письменник пішов на фронт на початку великої війни, торік загинув. До останнього він писав щоденник, де робив як трагічні, так і кумедні замальовки солдатського життя. На виставі, яка так і називається "Записки добровольця", побувала й наша знімальна група. 

#андрій_анастасов #одеса #вистава

Творчий, щирий, дотепний та неймовірно талановитий: так одесити згадують про Олександра Закерничного. Різногранна особистість – мандрівник і художник, а ще захоплювався дайвінгом і стрибками з парашутом. Усе, що побачив і почув - змальовував словом в іронічних оповіданнях – адже реалізувався Олександр, передусім, як письменник.

Вадим Курбатов, житель Одеси:

Він якось так завжди мав своє бачення в усьому, що відбувалося – і завжди з такою грайливою посмішкою, якби в жарт весь час спостерігав за всіма і завжди щось там собі записував потрошки.

Від початку повномасштабної агресії Олександр пішов добровольцем у ЗСУ. У серпні дві тисячі двадцять третього загинув у бою на Ізюмському напрямку. Згодом за його фронтовим щоденником була надрукована книжка "Записки добровольця". І вже за її мотивами театральна лабораторія "Воля" підготувала виставу в жанрі документальної сатири.

Стася Волошина, режисерка вистави "Записки добровольця":

Він говорить правду з такою великою іронією, з такою любов’ю до життя, що навіть якісь дуже серйозні, дуже страшні обставини починають здаватися не настільки гнітючими, і коли ти бачиш цю людину – хочеться якось тягнутися до неї й бути схожою саме в цьому.

Розповідь ведеться від імені автора. Тут і будні фронтового життя, і спогади про загиблих побратимів, і думки захисників, їхні сподівання, солдатські байки. А ще відтворені емоції війни - дух запеклих боїв і фронтового братерства, переосмислення життя "до" та "після".

Сергій Довганич, актор:

Олександр настільки живо писав, що не потрібно було там щось вигадувати, от якій він був, він так і написав – і все це просто зчитувалось.

А особливо сатира. Олександр зі сміхом описує бюрократію в армії або недосконалість медичного забезпечення, коли, приміром, бійців лікують застарілими, ще радянськими методами.

– Скажіть, а Вам коли-небудь кололи магнезію? – Ні! – Добре! Попрацюйте долонечкою, Вам зараз ніби стане трохи гаряче...

Та головне, кажуть актори, це почуття великої поваги та вдячності до захисників.

Ілля Попов, актор:

Для нас усіх є велике значення віддавати максимум енергії й показувати глядачам, що коїться на фронті, і що витримують, що переживають хлопці, які відправились туди, які боронять і які роблять так, щоби ми тут могли ось сидіти, грати вистави або брати інтерв’ю.

Глядачі - під враженням від вистави. Кажуть, Олександр Закерничний, якому назавжди залишиться сорок сім років, житиме у своїх оповіданнях – як і пам'ять про всіх полеглих воїнів.

Катерина Мельниченко, жителька Одеси:

Це дуже добре, що вони показують і що не забувають таких людей, і ми маємо змогу дізнаватися – от я, наприклад, не знала про нього, хоча одеситка, я не знала, не чула ані з інтернету, ніяк, а от сьогодні я вже знаю, і я вдячна, дуже вдячна їм, що вони це роблять.