Незрячі харків'яни скаржаться на громадський транспорт [ Редагувати ]
Наскільки зручно пересуватися у міському транспорті незрячим - перевіряли сьогодні в Харкові. Волонтери одягли на очі пов'язки та спустилися в метрополітен. Які відчуття і чи багато треба зробити, щоб пристосувати місто для людей з обмеженими можливостями - знають наші кореспонденти.
Перед входом до метро волонтери, перш ніж одягти темні пов'язки, проходять інструктаж.
Дівчата одягають темні пов'язки на очі. Із проводжатими спускаються на станцію. Перші кроки - і перші враження.
Найскладніше - потрапити до вагона.
"Без людини, яка допомагає, це взагалі неможливо. Просто немає ніякої різниці в рельєфі, як у платформи, і ти такий ідеш рівно, рівно, а потім тростинка падає в дірку", - сказала Ганна Колосова Волонтер
Після експерименту волонтери резюмують - на собі пересвідчилися: аби краще орієнтуватися в суцільній темряві, потрібні звукові маячки та тактильні рельєфні лінії на кінцях платформи. А от їздити в автобусах та тролейбусах - іще важче. Вони різної висоти та конструкції. Та й зупиняються в різних місцях.
"Сповіщення допомогло б. Якби повідомляли маршрут автобуса який під'їжджає на зупинку, це б мені допомогло. По-перше, я б знав відразу куди мені треба підходити, де знаходиться двері", - сказав Олександр Ніколайчук, незрячий
Незрячі кажуть - поліпшень умов у міському транспорті їм доводиться добиватися самотужки. У різних містах - ситуація відрізняється.
"Такі міста як Рівне і Луцьк, скажімо так, і Київ, вони йдуть десь по переду. Коли під'їжджає на зупинку автобус або тролейбус, він відкриває двері і вже для людей звучить оповіщення який маршрут приїхав", - сказав Олег Лепетюк незрячий, юрист.
Свої сьогоднішні враження та пропозиції волонтери зафіксують на папері і надішлють у мерію. Для того, щоб зробити місто доступнішим для людей із вадами зору, потрібні, можливо, не такі вже й великі кошти. Головне - починати щось робити.
Світлана Шекера, Олександр Яновський, Новини, ТК "Інтер", Харків