"Майже місяць понад 300 людей виживали в надскладних умовах": якою була окупація Чернігівщини [ Редагувати ]
Чернігівщина пережила активні бойові дії, окупацію кількох районів, облогу обласного центру. Втім, встояла. Два роки тому, на початку квітня, російські загарбники були вибиті з регіону нашими захисниками. Ворог залишив по собі тисячі зруйнованих будівель та понад 500 жертв серед місцевого населення. Анатолій Журавльов побував на Чернігівщині та зібрав свідчення людей, які пережили два роки тому російську навалу.
Кадри з села Ягідне на Чернігівщині - дворічної давнини. Серед розбитих будинків та домоволодінь українські рятувальники проводять роботи з розмінування території. Місцеві жителі поступово оговтуються після російської окупації. На початку березня 2022 року ворог, заходячи в село, розстрілював навколишні будівлі чим тільки міг, розповідають люди. А захопивши населений пункт, одразу почав наводити свої порядки.
Анатолій Журавльов, кореспондент:
Будівля школи у Ягідному. Тут російські загарбники організували свій штаб і одночасно в'язницю у підвалі. Туди окупанти зігнали фактично все село. Майже місяць понад 300 людей виживали у надскладних умовах.
Пан Іван веде нас до того самого підвалу, звідки з односельцями вже й не думав, що вийде. Одразу на вході чоловік починає згадувати дні окупації та умови життя людей у підвальній в'язниці.
Іван, житель Ягідного:
Оскільки всім місця не вистачало, то вже тут починали розміщатися люди. Сюди далі вони не дозволяли виходити. А тут стояли наші відра. Коли не дозволяли у туалет ходити, ходили на відра. Отут на сходах люди сиділи, тут також розміщувалися.
Тут усюди можна побачити нагадування з тих днів. Дитячі малюнки на стінах, одяг жителів, імпровізовані місця для ночівлі. В основному, це були просто стільці чи лавки, або ж підлога.
- Треба було двадцять сім днів висидіти. На цьому місці я із сім'єю і просидів. - Це ваша сім'я тут була? - Там онуки, там дітки лежали. 8 дітей. Ліжка з дитячого будинку вони повикидали на подвір'я. А ми потім позбирали ці ліжка.
Маленька порція харчів на день, відсутність вентиляції та медикаментів, постійний тиск окупантів. У таких умовах здоров'я людей швидко давало збій.
А це наші люди, мешканці нашого села, які під час окупації перебували в підвалі цьому. Не витримали всього цього і помирали. Ось вони всі - поіменно написані.
Одинадцять жителів. Їхні тіла по кілька днів іноді лежали поруч із живими, бо росіяни не давали поховати померлих.
Анатолій Журавльов, кореспондент:
А це ще одна з кімнат, де перебували полонені жителі. Розмірами десь 2 метри на 5. Тобто 10 квадратних метрів. І на такій площі, уявіть, перебувало майже 30 людей. Це були і дорослі, і діти.
Одночасно почалася епідемія серед маленьких жителів Ягідного. Найменшій полоненій дитині було півтора місяця.
Іван, житель Ягідного:
У дітей вітрянка, діти почали хворіти. Одного разу вони включили нам сюди світло у підвал і дали нам свою ось таку газету, пресу - "Комсомольську правду". Вони нам почали свою пропаганду читати, що "ми Чернігів взяли, Київ взяли". Хоча ми розуміли - як ви Чернігів взяли, постійно туди стрілять? Їдуть, а назад не ворочаються.
І скоро брехня окупантів підтвердилася.
І це на радість нашу, 30 числа відмітили, що їх вибили і звідси вони втекли. А 31 числа - це вже зайшли сюди наші війська.
Через два роки після звільнення Чернігівщини - відбудова Ягідного продовжується. Роботи ведуться і в навколишніх населених пунктах. Лише в Іванівській громаді під час російської навали було пошкоджено чи знищено 2 тисячі 15 будівель, розповідає Олена Швидка. Це половина від усіх. Поступово відновлюватися житло нині вдається завдяки фінансуванню з державних програм, допомозі закордонних партнерів та волонтерів.
Олена Швидка, голова Іванівської територіальної громади:
За два роки між сільською радою і різними організаціями було укладено понад 30 меморандумів. Це дуже багато як для сільської ради, і багато чого зроблено вже дійсно. Більше тисячі житлових будинків уже відновлені. Буквально щодня є акти на верифікацію. Сьогодні вже комісія була на 5 адресах, тому ми кожен день додаємо і додаємо адреси.
На цих кадрах процес відбудови будинку родини Мотях з Ягідного. Тут після приходу "русского мира" було лише згарище від старого дому.
Віктор та Валентина Мотях, жителі Ягідного:
- Прийшли на згарище із сином. Бесідка в нас була, так син каже: "Я думав, що бесідка хоча б останеться" - Да, у нас була бесідка красива зроблена. - А її нема. - Воно все згоріло.
Вже рік Віктор разом з родиною та сусідами поступово зводять тут новий будинок. З матеріалами допомогла Латвія. Втім, своїх коштів та сил нині потрібно витрачати чимало, каже сім'я.
Валентина Мотях, жителька Ягідного:
Ми просто не хотіли жити. Те, що в нас було і що з нами стало. Нам не хотілося жити. Так, ми розуміємо, що у людей є гірше, що людей повбивали. Хата - вона побудується, якось побудується. А життя не повернеться.
Ця родина вижила в окупації і пише нову сторінку свого життя. Віктор та Валентина впевнені, гуртом можна впоратися з усіма труднощами. Головне - взаємопідтримка між українцями. Лише це допоможе нашій державі відстояти свою волю та відновитися.
Віктор та Валентина Мотях, жителі Ягідного:
- Дай Боже, закінчиться війна, і буде все добре. - Якби тільки війна закінчилась. Я думаю, ще сили в собі знайду, візьмем фрезер у руки і щось сотворимо! - І щось будемо строїть!
