Відкрив кав’ярню за грантові кошти: історія ветерана [ Редагувати ]

Адаптуватися до цивільного життя після двох років на фронті - нелегко, каже наш наступний герой, ветеран російсько-української війни Владислав Заплітний. 25-річний хлопець захищав Україну з перших днів повномасштабного вторгнення. Згодом демобілізувався. Довго не міг звикнути до цивільних буднів та зрештою таки вирішив започаткувати власну справу. Отримав грант від держави й відкрив кав'ярню у Хотині на Буковині. Як вдається розвивати справу - розпитала колишнього бійця Ольга Лучек.

За плечима Владислава 22 важких і виснажливих місяців війни. Він брав участь у найзапекліших боях на Харківському, Херсонському та Запорізькому напрямках.

Владислав Заплітний, ветеран російсько-української війни:

росіяни хотіли переправитися через річку Сіверський Донець і взяти Лисичанськ, вони так би відрізали все і наші б лишилися в цім, і нас кинули на ту переправу, ми чули, як вони кладуть ті понтони вночі. Ми висунулися, але вони вже переправилися, і ми зразу попали в бій.

Далі були гарячі зіткнення з росіянами у селищі Піски на Донеччині. Там, пригадує Владислав, потрапили в оточення ворога, але попри нерівні сили, окупантам тоді добряче дісталося.

Владислав Заплітний, ветеран російсько-української війни:

Там була така м'ясорубка, що по перехватах, нам скидали перехвати, вони в шоці були, думали, що там стоїть ціла бригада тактична, а нас там навіть роти не було.

Владислав пройшов військові навчання у Німеччині, разом з побратимами отримали техніку НАТО.

Владислав Заплітний, ветеран російсько-української війни:

Німці були з нас в шоці, їхню зброю, щоб допустити нас до стрільби, ми проходили два дні. Три види зброї: це автомат ГЕ36 їхній, МГ3, це кулемет їхній і пансерфаус, це як наше РПГ, ми за 2 дні їх вивчили, щоб вони нас допустили до стрільби. Вони були в шоці, кажуть, що ми одну зброю по пів року вчимо.

Та у Владислава почалися проблеми зі здоров'ям, хлопець демобілізувався.

Владислав Заплітний, ветеран російсько-української війни:

Дуже важко повертатися сюди, тут тебе ніхто не розуміє, можна так сказати, а так коли ти чимось зайнятий, ти не думаєш, як не зайнятий, то ти головою постійно там.

А тому взявся до роботи й започаткував свій бізнес. За власні, а також грантові від держави 250 тисяч гривень - відкрив кав'ярню. Сестра Мирослава допомогла облаштувати інтер'єр, тут і її власна картина з маками.

Мирослава Подорожна, сестра ветерана російсько-української війни:

Думаю, вона має доповнити цей інтер'єр, це зв'язано з цими подіями, які переживала наша сім'я під час цього всього хвилювання. І вона буде згадкою, бо маки - це символ пролитої крові.

Мама Владислава розповідає: повернути сина до мирного життя - було непросто.

Віра Заплітна, мати ветерана російсько-української війни:

Його треба було підтримати, щоб він увійшов в колію тут, ми мусили його підтримати. Будь-який хлопчик, який там побував і пройшов ті страшні речі, їх обов'язково потрібно підтримувати. Вже коли звільнився, він був дуже замкнутий, зараз його не спиниш, він може розмовляти, а раніше з нього слова витягнути не можна було.

Мама працює у кав'ярні Владислава, підтримує сина. Навчилася готувати піцу та іншу випічку.

Віра Заплітна, мати ветерана російсько-української війни:

По посаді я адміністратор, але на мені кухня, кава, все абсолютно, Влад допомагає, він вже може зробити і каву, і холодні напої, якщо я зайнята, наприклад, піцою чи щось інше готую їсти, тоді кажу йому, йди до мене, йди на допомогу, бо не справляюся.

На особливому місці у кав'ярні прапори з підписами побратимів.

Владислав Заплітний, ветеран російсько-української війни:

Це така пам'ятка лишається, ці всі підписи тут лиш або поранення, або загиблі, а такого, що лишився без поранення - немає. Молоді хлопці, сержанти, з якими проходив навчання, з якими їхав у Німеччину.

А ось ці шеврони пройшли з Владиславом всі бої.

Владислав Заплітний, ветеран російсько-української війни:

Оцей шеврон з-під Вербового, я коли приїхав, не став його прати, того що теж така пам'ятка, трохи привіз з собою тої землі.

Владислав зізнається, мріє тут відсвяткувати і Перемогу. Але, зауважує, для її пришвидшення працювати треба не лише на фронті, а й в тилу.

Владислав Заплітний, ветеран російсько-української війни:

Я вже хоч не там, але державу підтримувати потрібно, хоч вже не своїм здоров'ям, силами, хоч вже економічно підтримувати державу.