Квартирант [ Редагувати ]

Жити без житла - звичайно можна. Так iснують тисячi мандрiвникiв, або й просто волоцюг. Але якщо на тебе вже нiхто нiде не чекає, якщо родинне коло замкнулося, й ти - поза ним, i мiж вами не просто дверi, а непоборна кам'яна стiна, можна вважати, що життя зiйшло нанiвець. Аби зазирнути в очi людинi, що живе на порозi власної оселi - далеко їхати не треба. Це за якихось пiвтора десятка кiлометрiв вiд головного Майдану країни.

Околиця столицi України. Приорка чи Приварка вiд столiть минулих вважала себе не селом, а Києвом. Квартирував тут Тарас Григорович Шевченко. Вiльно було: сади, поля, городи... Приватний сектор витiснили новобудови. Прийшла нова доба, нове життя. Та наша iсторiя iз сьогодення певно стала б здобутком кращих новелiстiв минувшини. Тих, хто писав про знедолений народ.

Нiби звичайний лiтнiй чоловiк, хiба що - калiка: здалеку видно - без ноги, при ближчому спiлкуваннi виявляється, що ледве чує на одне вухо, а в єдиному оцi - туманiє надiя з вiдчаєм. Днi проводить на лавцi, коли негода - заповзає, наче у барлiг, до пiд'їзду. Там же й ночує. Тут, на бетонних сходах бiля власної квартири номер 5 по вул. Їжакевича, 21 i мешкає Петро Семенович Богданович. У жовтнi минулого року старому через гангрену вiдняли ногу. Рубцi давно затяглися, та чомусь не поспiшав додому, нiби передчуваючи нову бiду.

Петро Богданович: "..привезли с больницы. Она увидела, дверями хлопнула и я ни в хату не могу попасть, ничего, под забором. Ну это благодаря людям. Кусок хлеба дадут, голоднiй же лежать не будешь.. а сам падаю с ног".

Сусiди й справдi не байдужi: хто пiдгодовує, прибирає за калiкою, а хто гидливо обминає - згiднi лише в одному - "бодай би воно швидше вирiшилося".

Тетяна, сусiдка: "Как снег на голову, все соседи были ошарашены.. Сколько он может на лестнице существовать! Вынуждены были звонить в милицию... Потом Людмила Ивановна Парубец из Подольского райисполкома отдела социального обеспечения оперативно через час приехала. Думаю, с мертвой точки сдвинется, власти нас не бросили... А что может милиция? Вот если б деда убивали!"

Дiдовi не пощастило - за логiкою сусiдки. Його не вбивали, тiльки покинули напризволяще найближчi люди. I зрiло це вiдторгнення давно. Вісім останнiх рокiв Петро Богданович фактично людина-БОМЖ, чи волоцюга з власною кiмнатою в квартирi, де вiн навiть не зареєстрований. У паспортi лише штамп про виписку з попереднього помешкання, датований 1997 роком.

Петро Богданович: "Дочка каже: "Давай розмiняємо хату, я тобi тут їсти принесу..." Я без задумiя. Жил хорошо, знали люди. А тут собак завели, боюсь в квартиру зайти..."

Автор: Почему не добивались приписки?

Петро Богданович: "Потому что хорошие доця и внучки были, хотели чтоб дед дуба врезал, а им досталось все без помех!"

Нiби вже й кримiнальна iсторiя, хоча сусiди кажуть, буцiм-то родина жила мирно. А дверi квартири номер 5 мовчазнi й непорушнi.

Вiд шостого липня онука Петра Богдановича як пiшла, так i не з'являється. Певно, що десь вiдпочиває з друзями, рiдними - мiсць для того достатньо. І в неї не болить нi душа нi тiло, адже їй не доводиться спати на бетонi щоночi. Можливо, що онука зовсiм поруч, в одному з цих дачних будинкiв, на днiпровському березi. Невже так налякалася, пiшла нiби втекла. Адже за словами Петра Богдановича, їй нiчого не варто було тримати його в "чорнiм тiлi": не давати користуватися ванною, кухнею... Тепер навiть позбавили кутка.

Петро Богданович: "Ложусь не спать, а перекрутиться на бетоне."

Дочекавшись свiтанку дня нового Богданович дiстається лавки, сiдає i гортає сторiнки життя..

Петро Богданович: " В Киеве не было такого магазина, чтоб я не работал. На заводе изготовляем - по месту монтаж витрины. Тряпку, ковер достать - не было проблем. С женой я не живу 10 лет, разошолся, еще в частном доме. Из общежития взял голую босую.. одел, ходила как куколка.  в квартире недурно - погребец, сад, все нажитое старинное."

Колишній бригадир фабрики "Заря", передовик. Монтаж обладнання проводив навiть у Москвi, дбав про порядок i на рiднiй вулицi. Обiзнаний в електрицi, залазив при потребi на стовпа - гнав сутiнки з околицi столицi. Свята тодi гуляли гучно, всiєю вулицею... Потiм прийшли семидесятi -восьмидесяті - час перебудов, новобудов i розбудов... Слобiдку знесли, слобiдчан розiгнали по квартирах. Богдановичам дiсталась хороша двокiмнатна у сусiдньому районi. Тепер - iнша квартира, iншi сусiди.

Тетяна, сусідка: "Он не дебошир, не пьяница. За все время я видела аккуратно, скромно одетого человека, который собирал бутылки картон сдавал. Не было мысли, что это его средство существования. Я не знала, что он не имеет права на пенсию благодаря своим родственникам."

Якесь замкнуте коло: усе життя працював, вiдсотки сплачував пенсiйнi а через штамп у паспортi, прописку, чи то нинi, реєстрацiю, не має права на виплати, а отже на iснування. Сусідка Ніна Іванівна схильна більше засуджувати, аніж розуміти.

Нiна Iванiвна, сусiдка: "Я не хочу на эту тему разговаривать. Я все, что нужно сказала ему семь лет назад. Он тогда не занимался, по мусорникам ходил, водку пил..
А далi розмовляли за дверима зачиненими нiби про щось секретне.

Ніна Іванівна: "Он же пачкает, написял в банку - выкинул. Говно на бумажке лежит: люди убирают. "Вы  - мать-Тереза", - говорят молодые, а я говорю про себя: "Тебя еще старость ожидает. Может, ты будешь, падло, на мусорнике, как и эта гнида!""

Автор: "Не ругайтесь"!

Отже останнi 8 рокiв Богданович жив не прописаним i фактично без засобiв до iснування.

Вы обращались в пенсионный фонд, в паспортный стол?

Петро Богданович: "Никуда не обращался. Просить - не просил".

Якась дивна байдужiсть до державних установ, котрi створенi аби полегшувати людську долю. Може то давнiй вiльний дух нуртує в ньому - змушує нехтувати нормами цивiлiзацiї. Богданович народився неподалiк, тут на Приорцi 1936 року. Зростав у багатодiтнiй заможнiй родинi.

Петро Богданович:"Батько каже: "Поїдь, що там - не пора косити".  Чтоб не объзжать - по полям колхозным.. Объежчица была Перегудиха, конь у ней мощный.. А у меня хлыст с гирькой пятидесятиграмовой на конце. Я вижу, что она догоняет - по голове гирькой навернул. Конь дыба - баба упала. "Ну,- каже.- бандит Богданович, я ж тебе дожену!".

Петро Богданович згадав воєнне-повоєнне, розповiв iсторiй кiлька. Та в головнiй iсторiї ще залишалась цiла купа "бiлих плям". З дружиною давно розлученi, онука не знати де. А доньку досить швидко вiдшукали не маючи конкретної адреси. Мiсто - це, як то кажуть, "велике село". Зустрiли нас непривiтно - певно збентежило яскраве свiтло i раптовiсть зустрiчi:

- Собаку отпустить!

- Мы хотим побеседовать с вашей супругой".

- Камеру убери, - ...(штовхає об'єктив)

Бесiда все ж вiдбулася. До неї приєдналася i колишня дружина Богдановича, i як виявилося вже не 10 а 30 рокiв тому вiдбулося їх розлучення.

Мати: "Я сама з дiтдома, а вони були куркулi..."

Автор: Вiн вас ображав"?

Мати: "О! Мию поли, нагнулася - як дасть каструлею! Люди удивляются "Ти ще жива!" Так я вирiшила i пiшла в двiрники..."

Донька "За что я должна тянуть этот крест.. я детства не видела, синяя ходила...учиться не дал... Мне не нужна ни его пенсия, ни инвалидность - ничего!"

Удвох: "Он нам изгадил жизнь, я ушла в никуда - кричал: "Квартиранты, квартиранты!"  А мы уходили, написали: "Квартиранты ушли навсегда..."

І минуло вiдтодi 30 рокiв. Пiдросла дочка, народила своїх двох. Прописана у батька, жила у свекрухи. Пiсля продажу квартири частину своїх грошей Петро Богданович прогуляв. Впустили його у новопридбану двокiмнатну по вулиці Їжакевича, але, звiсно ж, не прописали. Онучки повиростали, влаштували особисте життя. Старша недовго витримала поряд з дiдом, купила у кредит гостинку. Стала на порi й менша онука, i теж важко доводилося з дiдом.

Мати: "Ви менi iзвинiть, як у самовар оправляться, i в бутилку, i рядом туалєт".

Дочка "Зная, что маленький ребенок!"

Мати "Це!"

Про дивацтва Богдановича розповiдали довго. Донька рiшуче вiдмовляється вiд нього. Дає на вiдкуп державi. А що "держава"? На першi дзвони чи дзвiнки схвильованих сусiдiв прибули працiвники мiлiцiї, райради. Поки що не зарадили нiчим".

Ми звязалися i домовилися також про зустрiч.

Людина, особливо здорова людина живе, працює, народжує дiтей, пестить онукiв i мрiє добути вiку у родиннiм колi, у затишку й достатку. Так було з дiда-прадiда. Були колись в Українi громади, переважно молодь, що пiклувалися про немiчних: старих, дiтей-сирiт, калiк. Так було до тридцять третього року, до Голодомору. Потому були пiонерськi органiзацiї, а тепер соцiальнi служби".

У територiальному центрi з довгою назвою "соцiального обслуговування, допомоги та захисту самотнiх пенсонерiв, iнвалiдiв та малозабезпечених" осiб щойнозгаданих ми не зустрiли. За браком примiщення тут лише офiс, а вiддiлки навсебiч по району, та й зрештою допомагають надомiвцi.

Лiдiя Банiк, директор Територiального центру соцiального обслуговування, допомоги та захисту одиноких пенсiонерiв, iнвалiдiв та малозабезпечених: "Мы написали письмо в администрацию с просьбой зарегестрировать его и поселить в одной из комнат через суд".

Тодi й ходитиме до Петра Семеновича соцiальний працiвник. Коли ж то, й як то воно буде. А ближчим часом дiду обiцяли передати якiсь необхiднi речi, пiдвозити гаряче харчування.

Мiлiцiя ж, зi свого боку, лише провела профiлактичну бесiду з донькою Богдановича, аби натиснути на родиннi почуття.

Олександр Бiлоус, старший дiльничий Подiльського РУ ГУ МВС України в місті Києвi: "Згiдно Конституцiї країни вони мають право як впускати так i не впускати".

Отже, у цьому випадку мiлiцiя має право лише цитувати конституцiю. I апелювати до кращих людських якостей.

I все ж - правомiрне вселення Богдановича, чи нi? Якийсь, хоча б районний суд буде, не буде? Прогнози людей державних чомусь рiзнi. Та i кого судити? Родину, що покинула старого iнвалiда, чи дiда, що замолоду не дбав про сiм'ю, а нинi повис налигачем на шиї.

Петро Богданович: "Не охота петлю цеплять... а так ничо меня не держит. Уже и слез нет - выплакал. "

Отже байдужий до родини, до житла, до пенсiї... i до калiцтва був байдужий, запустив хворобу - i ледь не вмер, якби не рiднi. А може все, що трапилося з ним - це спонука, щоб замислитися й розкаятися? I переступити порiг квартири - наче увiйти в нове життя.