Три роки чекання і надії: разючі емоції родин, які зустрічають полонених воїнів [ Редагувати ]
На Кіровоградщині одинадцять родин чекають вдома на українських воїнів, яких звільнили з полону 19 квітня. Нині герої перебувають на реабілітації в лікувальних закладах. Потому вони зможуть поїхати до рідних. Наші кореспонденти зустрілися із сім'ями захисників, аби дізнатися, як вони готуються до зустрічі після очікування.
Три роки поспіль Діана виходила у Кропивницькому на акції-нагадування про військовополонених. Увесь цей час вона чекала на свого хлопця - двадцятитрирічного Дмитра Чорного, бійця 36-ї бригади.
Діана Щикот, дівчина Дмитра Чорного:
З Дмитром ми познайомились сім років тому, гуляли в одній компанії, дружили, і так почали зустрічатись. І ось сім років як разом, три роки чекала і сподівалась, що він повернеться. Обороняв місто Маріуполь і так він потрапив у полон 12 квітня 22 року з заводу Ілліча.
За час очікування Діана не мала з коханим жодного зв'язку. Лише звільнені з полону побратими розповідали, що він живий.
Діана Щикот, дівчина Дмитра Чорного:
І ось 19 квітня Дмитро в обміні, мені прийшло повідомлення в кабінеті Координаційного штабу: "Вітаємо, звільнено Чорного Дмитра Олеговича з полону, чекайте дзвінка". І через декілька хвилин мені подзвонив Дмитро і по відеозв'язку кричав: кохана, я вдома! Це була така радість! Я його дуже чекала і сподівалась, що він буде вдома. Це наче сон.
Дмитро вже побачив фото та відео з тих подій, завдяки яким Діана та бабуся боролися за його звільнення. Акції, зустрічі, звернення - всіх заходів і не злічити.
Діана Щикот, дівчина Дмитра Чорного:
Він дуже вдячний, що я про нього скрізь кричала, щоб повернули його додому, тому що дуже велика робота пророблена всіма нашими службами і мною.
А це вже рідна домівка Ярослава Янушева з Олександрії - воїна 56-ї бригади. У дворі на прапорі, на стінах в кімнаті - всюди світлини захисника. У ворожий полон він потрапив також три роки тому в Маріуполі.
Жанна Янушева, мама Ярослава Янушева:
Він в Суходольську сидів в Луганській області, за три роки я не бачила, не чула зовсім. Якийсь номер: Янушева Жанна Олександрівна, кажу да, ми, кажуть, вас вітаємо, вашого сина повернули. Ну, отак тоді почали мені всі мені дзвонити. Мені треба його потрогать, щоб він посидів коло мене, ну, отак відчути його, я то понімаю, я ждала його, я робила все можливе і неможливе за цю дитину.
Після обміну мама з сином постійно на зв'язку. У те, що Ярослав вільний, досі не можуть повірити обоє.
Ярослав Янушев, звільнений із полону військовослужбовець ЗСУ:
Що, мам, я вдома! Що за вами дуже скучив, дуже люблю, хочу дуже всіх побачити! Про обмін я не знав до самого крайнього моменту, поки нас не привезли на аеродром і я із зав'язаними руками-глазами почув те, що злітають літаки. Усе добре, відпочиваємо, лікуємось, кому потрібно допомога, все добре, зустріли, вбули, нагодували, з рідними дали зв'язок, телефони, все як треба, все файно!
Нині всі звільнені захисники проходять реабілітацію. Та вже зовсім скоро зможуть зустрітися вдома з близькими й коханими.
