На передових позиціях Горлівки не припиняються ворожі провокації [ Редагувати ]

Люди, для яких Незалежність - не просто слово. За неї вони щодня ризикують власним життям на східному фронті. Черговий сюжет із циклу "Подробиць" до 30-ї річниці Незалежності України - про наших захисників на передовій. Хто вони? Чим живуть? І що об'єднує їх усіх?

Вечір, наша група помалу просувається до позицій поблизу Горлівки. Вже шостий рік поспіль тут у відкритому полі, лісах та посадках тримають оборону українські вояки. Щоправда, боротися нашим хлопцям доводиться не тільки з ворогом, а й з природними катаклізмами.

Страшніше за обстріли на передовій - це дощ і бруд. Дорога - просто непрохідна!

Виснажені та змоклі ми радіємо теплому бліндажу та можливості просушити речі. Командир підрозділу одразу пригощає запашною кавою, адже гості сюди добираються не часто.

Бойовий шлях Ярослава почався ще весною 2014 року - тоді йому було всього двадцять. Ці 7 років своєї молодості хлопець не замислюючись віддав захисту Батьківщини. Зараз навіть жартує: аби не війна, навряд чи б зміг побудувати таку кар'єру.

Ярослав, військовослужбовець Збройних сил України:

У поїзді я ще був гранатометником. Коли приїхали в Запоріжжя командир роти сказав, що мене поставили на посаду командира відділення, потім став головним сержантом взводу у 2015 році на місяць, і вже в серпні мене поставили командиром взводу - і до цього часу.

Його підрозділ на війні - це його сім'я. Собака Фібі, нагадує Ярославові, що вдома теж чекають. Свого вірного друга взводний спеціально взяв на війну - навіть під час обстрілів Ярослав та Фібі нерозлучні.

Вдома ж на Ярослава чекає вагітна дружина. Щоб не відбувалось на позиції він обов'язково щовечора набирає номер коханої.

Дощ посилюється і для військових це гарна прикмета - ніч має бути відносно спокійною. Та командир сусіднього з Ярославом взводу занепокоєний - на ворожих позиціях незрозумілий рух піхоти.

Це від світлого вийшов - він переходить на верхні окопи.

Ось так біля телефону та рацій Микола проводить кожну ніч, даючи підлеглим можливість відпочити перед чергуваннями. Коли зі спостережних постів передають, що все спокійно - Микола дозволяє собі розслабитись. Медик за освітою, він воює ще з 2016 року. Та про своє довоєнне життя розповідає неохоче.

За спеціальністю - фельдшер-акушер, і такий невзрачний патанатом  недоучений - але цього писати не треба - недовчився просто. - Чого? - Скажімо так, фінансів не вистачило.

До самого світанку противник час від часу прострілює наші позиції. Ледве на вулиці розвиднюється дощ затихає і ворог активізується. Так ворог намагається спровокувати наших вояків на вогонь у відповідь. Та взводний команди на його відкриття не дає і все затихає. Ніч минула без втрат - свою задачу мінімум Микола виконав.

Микола, військовослужбовець Збройних сил України:

Життя і безпека особового складу і безпека подальша їхнього здоров'я - все, ніч пережити і ранку дочекатись.

В напруженні цю ніч провела не тільки піхота - у повній бойовій готовності наших хлопців прикриває важка техніка.

Цю ротацію Саша служить командиром бойової машини. В його задачі входить бути готовим в будь-який момент підтримати вогнем своїх побратимів. До війни Олександр був підприємцем, але покинув бізнес ледве нависла загроза над країною. Першим своїм бойовим хрещенням він називає Майдан. Ці кадри штурму КМДА кримським "беркутом" Сашкові до болю знайомі.

Трохи шкода, що воно не принесло того результату, якого ми очікували, але все одно приємно бачити, що була боротьба.

Олександр, Микола, Ярослав - вони різні за віком, за освітою, за місцем народження, різні за досвідом та вподобаннями - але єдині у своєму прагненні захищати те, що люблять - свою країну.

Ярослав, військовослужбовець Збройних сил України:

Це наше - це сім'я, це земля наша. Незалежність - це наша Україна, вона має бути незалежною, ми за це і боремось. - Як довго будете боротись? - Скільки вистачить зусиль!

Олександр, військовослужбовець Збройних сил України:

Ще ми не завершили тут справи наші по захисту нашої Батьківщини, я ще вірю в те, що ми зможемо загарбників вигнати з нашої землі.

Микола, військовослужбовець Збройних сил України:

Це моя держава, це моя земля, тут народилися мої предки, тут ростуть мої діти, брати, сестри, знайомі - іншого вибору немає!