Діти-втікачі. Проблема батьків чи міліції? [ Редагувати ]

Канікули у школі - радість для дітей і клопіт для батьків. Покинуті напризволяще, діти нерідко втікають з дому - у пошуку романтичних пригод.  Однак після кількох днів на вулиці - хочуть додому.

13-річний Артем вже кілька днів не виходить за цей паркан. По той бік свобода, а по цей - він щохвилини під наглядом вихователів. У київському приймальнику-розподільнику міліції хлопець опинився транзитом. Він з Росії, мама - модельєр, батько - працює у казино. На вулицю його привів... характер. Як сам зізнається - він баламут.

Артем Тихенький: "Плохо себя вел, доводил бабушку, и папа сказал Артем, не делай так больше. Он справедливый . Он правильно все говорил а я не воспринимал. Я не слышал, что он говорит. Сказал что-то  - я мимо уха пропустил,  и все".

Так хлопчик із благополучної родини потрапив до зовсім іншого оточення.

Жоден із підлітків, що перебувають тут, не має права вийти за паркан. Уроки, обід, телевізор, фізкультура - все чітко за розкладом.

Ольга Селютіна, старший вихователь приймальнику-розподільнику для неповнолітніх ГУ МВС України у м. Києві: "Багато намагаємось розказати про особливоcті працевлаштування неповнолітніх  15-17 років коли дитина хоче самоствердитись та показати батькам, шо вона сама може влаштуватися".

Подібний контингент Артема не лякає. Він навпаки, піклується про своїх нових друзів. Як от Андрій - новий товариш Артема. У приймальнику він опинився за крадіжку телефону. Артем вчить його поводитися спокійніше, залучає до візитів у капличку та до спорту.

Артем Тихенький: "Здесь мне помагает то, что я вижу как без родителей жить плохо. Я знаю, если б я сейчас был дома - а здесь я один."

Тільки у притулку Артем зрозумів - вдома краще. Тепер хлопчина мріє довести матері, що він змінився.

Артем Тихенький: "Словами я не докажу. Она мне больше не поверит. Потому что я уже сколько раз говорил:  "Мам я больше не буду" - делом, поступками. Она ж не видела ни что б я подметал , убирал. Сейчас приеду буду подметать. Она удивится. Ого - подумает."

А от чотирнадцятирічна Таня вже їде додому. У рюкзак зібрала речі, з якими тікала з дому до тата - у Росію. 2 місяці дівчина добиралася автостопом до сусідньої держави, і зрештою опинилася у дитячому приймальнику міліції - спочатку російської, потім київської. Тепер у супроводі журналістів "Чергової камери" та співробітниці притулку дівчинку повертають у Полтаву. Дорогою Таня розповідає, що батько не надто радо зустрів дочку.

Тетяна Тітова: "Он не бил рад. Сказал  - зачем ти приехала?"

Пані Марія - мама Тані - запрошує нас у середину. Скромно, але чисто - вимита підлога, акуратно складені речі. Це житло сім'я орендує - рік тому вони переїхали з Росії. Зарплатні у 700 гривень вистачає, аби троє дітей  Марії не бідували. Жінка розповідає свою версію втечі - вона саме була у Росії, дітей контролювали родичі.

Марія Тітова: "Я била в Челябинске чтоби виписатися и мне син звонит - Танька наша до папи наверно поехала, я недовго думала телефон же ш есть, позвонила - там же мой муж, он говорит Татьяна здесь. Говорю: "Тань почему так?" Она говорит: "Ну, хотіла до папи".

Грошей, щоб самій поїхати забрати доньку, не було. Тож жінка і чекала, поки дитину повернуть з притулку. Розповідає, що по-різному бувало у стосунках із дочкою.

Марія Тітова: "Ругались конечно. Зарабативала она. Она может пойти с дому, и не думает о том что мама не спит ждет ее. Другой раз и получит. Я ее більше всех ругаю."

Як спогад про дні, проведені у приймальнику, у Тані залишаться малюнки. Їх вона привезла у подарунок мамі.