Українці відновлюють Північну Салтівку попри щоденні обстріли рашистів [ Редагувати ]

Біль всієї України. Місто, яке від 24 лютого не пам'ятає ані дня, аби в нього не летіли російські ракети. Місто, де доказом воєнного злочину кремля є цілий мікрорайон. Його росіяни методично розстрілювали й розстрілюють донині. І з суходолу, і з неба.

Харківська Салтівка, яку рашисти перетворили на мікрорайон-привид, де чутно лише вибухи або моторошну тишу.

Проте українці - нескорена нація. І навіть на знелюднених подвір'ях та у зруйнованих будинках харків'яни відновлюють свої домівки. Ірина Баглай побувала на Північній Салтівці й зустріла там безстрашних та незламних мешканців.

Ірина Баглай, кореспондентка:

Північна Салтівка, до 24 лютого цього року про цей мікрорайон в інтернеті можна було знайти інформацію як про найбільший мікрорайон. 500 тисяч населення, уявіть собі, як місто в місті. І скоріш за все ось тут минулого літа, було гамірно, було чутно дитячий сміх, але з 24 лютого про цей мікрорайон більше світ дізнався, як про зону відчуження про Прип'ять. Бо жити тут людям неможливо через постійні обстріли росіян. Однак нам вдалося знайти оазу життя, люди повертаються.

Когда возвращаешься домой - это как счастье, что возвращаешься домой.

Хоча навколо чорні від пожеж та розтрощені від влучань снарядів будинки. Дитячі майданчики, перемелені на друзки півтонними бомбами. А підіймаючи очі до гори, непросто відшукати вцілілі вікна. Та тутешні жителі тішаться найпростішому.

Свет есть, вода есть, газ есть. Постепенно люди будут приезжать и будут жить.

А поки їх таких безстрашних тут

Человек 25.

І ще донедавна вони

Мы на кострах готовили.

Відтоді вони як одна родина. Поки вибухи чутно далеко, вони по-сімейному збираються разом за імпровізованою вечерею.

Просто кто-то кого-то угостил, вынес ну и собрались.

Цього разу ініціаторка Нарміна. Несе на стіл національні страви - плов, долму.

Нарміна, жителька Північної Салтівки:

Я хотела сделать приятно сегодня моему дому, где я живу. Я Украину люблю безумно, у меня дети защищают за Украину, за Харьков.

Напередодні сусіди пережили чергову російську ракетну атаку, тож далеко від укриття не відходять.

Мы были на площадке и вдруг в этот момент началась пальба, пролетел самолет, а я с палкой. Аня первая побежала, а я еле спустилась, ноги затряслись. - Свитстит что-то и говорит - быстро-быстро в подъезд, мы как шуганули в подъезд.

А коли вийшли, то в руках сусідки Ніни Володимирівни побачили начиння розірваних російських снарядів, яке вона зібрала неподалік від місця, де вони й сиділи.

Это они начиняют эти свои снаряды. В Гаагский суд надо отдать вот это, вот они все которые летели, вот это летело сюда.

Ніна Володимирівна у цій родині сусідів - гордість. Вони із захватом наперебій розповідають про свою бабусю, яка ані на день не виїжджала з дому.

Ничего не боюсь.

Нині Володимирівна за місяць святкуватиме ювілей - 90 років. І війна в її життя увірвалась вдруге. 9-тирічною дівчинкою вона ховалась із мамою та бабусею від нацистської артилерії, нині від рашистської. Коли закінчилася Друга світова, їй було 11. І ось що вона згадує.

Ніна Володимирівна, жителька Північної Салтівки:

Когда война закончилась наши дома все были сожжены немцами, и мы все были бездомными и люди начинали строить какую-то коморку, переезжали.

І ось знову вибухи, і знову боляче, що й слів не дібрати.

Ніна Володимирівна, жителька Харкова, Північної Салтівки:

Как можно назвать, что я вот живу и меня будут уничтожать, что я построила дома, что я построила электростанции.

Та попри це Ніна Володимирівна щодня намагається виглядати досконало. І ділиться своїми правилами, як тримати тіло і дух у формі.

Ніна Володимирівна, жителька Північної Салтівки:

Йога все мне дает, все, что я есть. Упражнения от все всех болячек на всякие нужные настроения, даже нервы вылечивает. В общем йога - это чудо.

А сусіди намагаються побалувати свій талісман подарунками.

Ніна Володимирівна, жителька Північної Салтівки:

Это мне подарили, ошиблись с Днем рождения, не 10 октября, а 10 августа поздравили... мне Анечка подарила приехал мой волонтер, торт привез красивейший.

І нині цей будинок, як штаб-квартира Північної Салтівки, що гуртує навколо себе людей.

Анна Юліанівна, жителька Північної Салтівки:

Если гуманитарку привозят, обеды горячие, все прибегают со всех домов к нам, Оксана раздает. Наш дом как получается звено, связывающее звено по Северной Салтовке.

І поки ми спілкуємось, в оперативних зведеннях з'являються нові повідомлення як російські війська знову й знову розстрілюють Харків, Краматорськ, Миколаїв та Запоріжжя. І все, про що мріють ці люди це -

Я хочу, чтобы война закончилась прямо вот сейчас, сию минуту, хочу жить как до войны, спокойно. - Чтоб воссоединились семьи, не то что внуки за границей, правнуки за границей, чтоб они вернулись и чтоб жили в мире, в дружбе и в согласии. - Мечтаю прожить до 120 лет, хочу жить.