Село Луч 10 місяців знаходилося під російськими обстрілами [ Редагувати ]

З тисячі жителів, залишилося півсотні. Селище Луч, що між Миколаєвом і Херсоном, 10 місяців щодня потерпало від російських обстрілів. Тут не було ані світла, ані води. Що ж змінилося після звільнення сусіднього Херсона? Марина Михайловська - бачила.

Вот наша квартира хорошая была.

Пан Борис у своїй квартирі вперше за п'ять місяців. Коли жити в рідному Лучі стало вже зовсім небезпечно, з дружиною перебралися до Миколаєва.

Борис Маслій, житель села Луч:

Если попадало так - иду тихо, прихожу сюда - начинает где-то бахкать. Бонита, собака, определяла расстояние, какой силы. Если не очень сильно, под диван, если сильно, под ванную бежала.

Ворог не давав місцевим розслабитися ні на день. У квартирі пенсіонерів після прильотів майже нічого не вціліло. Сусіди допомогли забити фанерою вікна, здірявлений уламками снарядів дах весь час протікає. Залишитися в колишній оселі чоловік не може.

Борис Маслій, житель села Луч:

Если возвращаться, то работы непочатый край. И денег море надо. А денег негде взять.

Кожен будинок, а ще церква, школа, пошта - пошкоджені. До листопада тут прилітало постійно. Більшість жителів евакуювалися. Лишалися до сорока людей. Тетяна - одна з них.

Тетяна Головачова, завідувачка дитячого садка:

Дальше подвала не отходим. Перебежками, когда надо было получать гуманитарку. Я являюсь старшей на три дома. Я бегала с тачечкой, одна тащила на всех, а потом всем раздавала. Жертвуя одним человеком, кормили остальных.

Люди самі облаштували собі спільні імпровізовані бомбосховища. Тут і буржуйка, і ємність з водою, і запаси продуктів. Так разом жили протягом 10 місяців, на всіх готували, підтримували один одного.

В этой палатке сын, там Лариса с Борей, там палатка, я там была.

Після звільнення Херсона, зізнається жінка, стало тихіше. Але розбирати укриття поки не поспішають.

Тетяна Туршина, жителька села Луч:

Было немножко радостно, что они отошли. Но все равно было не очень спокойно. Даже сейчас мы дома почти месяц. Очень слышно, когда бомбят. А вдруг и сюда прилетит?

В Лучі й досі не працюють ані магазини, ані аптеки. Сюди не ходить транспорт. Місцеві виживають завдяки гуманітарці. Радіють, - нещодавно відновили світло. Газу в найближчому майбутньому не обіцяють, тож запаслися дровами, користуються балонами. Проблему з водою теж тимчасово вирішили.

Тетяна Головачова, завідувачка дитячим садком:

Генератор качает воду. Раз в неделю закачивается. Волонтеры помогали. А теперь за свой счет купили соляры. Вот на сколько ее хватает на раз в неделю.

Деякі жителі намагаються повернутися додому. Але поки людей в селищі мало, навіть немає і десятої частини від довоєнної кількості. Відновити будинки поки нереально. Намагаються хоча б закрити найбільш пошкоджені.

Світлана Гінджул, директорка клубу:

Дома є дома. Люди хочуть повертатися, але в нас дуже розруха. Нам потрібна допомога по будівництву. Вікна, двері, шифер, профнастіл. Аби поставити вікна, відремонтувать.

Та лучани не втрачають оптимізму. Мріють відродити селище і вже навіть провели декілька толок. Щоправда, вільно пересуватися територією, поки її повністю не розмінують, не наважуються.