На Рівненщині розкрили секрет виготовлення серпанку [ Редагувати ]

На Рівненщині бережуть іншу давню традицію - ткати серпанок. Секрет виготовлення цієї напівпрозорої лляної тканини відомий небагатьом. Наші журналісти побували на Поліссі й дізналися більше про це унікальне ремесло.

Ткали століття тому й роблять це донині. У Круповому досі виготовляють серпанок за старовинною поліською технологією. Льон для ткацтва починають готувати ще в червні.

"Коли льон дозрів, його рвали, ставили в такі пучечки. Він просихав на сонці і збирали насіння. Насіння оббивали вручну, ось такий пристрій. Він називався прач".

Зібране насіння розстеляли на траві чи стерні, - розповідають майстрині, - й давали вилежатися. Льон ставав сіруватим і легко піддавався обробці.

"Це терниця. Ми беремо його, тремо, щоб ця костриця обпадала. Коли стерли і вже він отакий - ще трошки його підробляємо ось так - костриця опадає", - показує Олена Герасимчук, майстриня.

Відтак волокна ретельно витріпують і вичісують. Робота копітка, усе виконують вручну. Та до Різдва, кажуть поліські майстрині, із пряжею мають впоратися.

"Те, що залишається на гребені, ми його знімаємо і ото воно лишається, ніби другосортне воно, то з цих ниток буде получаться мішковина, волокна з цього мішковина. Таке воно грубше буде. А де вже сама гарніша ниточка, то те буде на серпанок", - говорить Оксана Буба, майстриня.

Тчуть серпанок здебільшого кілька майстринь. Пані Ніна відповідальна за куделю - з неї витягує надтонку нитку й руками намотує на веретено.

"Оце називається потесь, а це - куделя і отак вже прядемо. Чим тонша нитка, то вона йде на серпанок. Пряли цілу зиму. Пряли люді колись. Я з дитинства пам’ятаю - то всі посідаємо, прядемо. І діти - ми малі булі і всі прядуть", - розповідає Ніна Рабчевська, ткаля.

Тчуть полотна на стародавніх верстатах - кроснах. Цьому - понад 100 років. Ніні Рабчевській він дістався від бабусі. Барвники - лише природні - з калини, верби чи бузини. Найтонше полотно на Поліссі називають серпанком.

"Він має бути на виході так, щоб через нього ось бачите - світиться вікно. А назву дали серпанок це ще від того, що от як люди говорили - після ночі настає день і він ще не відійшла ніч і ще не видно. Отак каже такий серпанковий туман".

Полотно хоча й тонке, однак міцне. А щоб було білосніжним, його відбілювали золою. Для делікатності - готову тканину поліські майстрині розтягували. Для цього полотном качали кругле каміння. Із серпанку колись шили весільні сукні. А нині - різноманітний одяг.

"Якщо все вже готове, наприклад, вже нитки напрядені все. Ну, от фартушок, він там в три пилочки, наприклад, я його за два дні зроблю. На сорочку мені треба днів чотири посидіти, а спідниця - ще більше днів", - говорить Ніна Рабчевська, народна майстриня.

Традицію ткати серпанок у Круповому бережуть. Ремесло передають від матері до доньки. Створили на Поліссі й центр історії ткацтва "Серпанкове розмаїття". Унікальне ремесло поліських майстринь, аналогів якому немає у світі, планують внести до нематеріальної культурної спадщини України.