Шість місяців окупації: Балаклія нарешті повертається до мирного життя [ Редагувати ]
Знайшли у звільненому місті і катівню!
Шість місяців окупації. Балаклія нарешті повертається до мирного життя. Відсьогодні у звільненому містечку на Харківщині почали розчищати автошляхи та ремонтувати залізничні колії. Повернулися до роботи й поштові служби. І вперше наслідки "руського міра" показали журналістам. Світлана Шекера досі під враженням. Те, що почула від місцевих, каже, не залишить байдужим навіть кам'яне серце. Дивіться її репортаж далі.
Ця жінка згдує, як у її місто на початку березня зайшли росіяни.
Мы стояли у окна. Они просто пошли в город в пустой, мы зашторили шторы и только смотрели как они ходят гуляют. Спокойно. Мы все в потерянности были, что делать, куда бежать, кто нас спасёт. У нас город был пустой. Они открыли военкомат, зашли и вся документация лежит. Начали проверять всех мужчин, раздевать до трусов,смотрели шрамы, татуировки. Начали ходить по адресам всех военных полицейских. Забирали их, тут ужас творился. Очень много людей пропало до сих пор их нет.
Балаклійці розповідають, що їм довелося пережити в умовах окупації.
Ірина Дерев'янко, жителька Балаклії:
Мы жили близко к передовой, слышали все взрывы, всю стрельбу, старались спрятаться в подвале. В последний день мы радовались, начался арт обстрел . Сидели мы долго, сидим с мужем и разговор у нас такой: наверное выйдем ни одного дома не будет. Муж выскочил, заскочил обратно и говорит: все дома стоят целые и ничего не пострадало.
Володимир каже - не повірив, коли почув біля свого двору від військового українську мову.
Володимир, житель Балаклії:
Обговорювали, кажу: ну це коли займуть Херсон, вони розговори йшли, туди на Херсон там будуть освобождать. Кажу: ну це може аж на наступне літо або осінь, або аж на следующее. А утром, коли встали, чуємо гомін якийсь машини, якийсь їдуть здорові. Вискочили. А я кажу йому: ану скажи паляниця. Він: паляниця, слава Україні. Повернись, повернись, покажи мені шеврон, він показує. Ну тоді обніматися почали самі понімаєте. Отак ми зустрілись своїх.
Ганна Маляр, заступниця міністра оборони України:
Це велике місто по-перше, по-друге, для нас важлива вся Харківщина. Ми в кожному місті, так само, як і в Балаклеї, радіємо. Тому що ЗСУ звільнили ці міста. І ви бачили місцеве населення, як вони раділи. Наскільки вони всі чекали, коли Україна знову повернеться.
На головній площі міста люди отримують пакунки з гуманітарною допомогою. Кажуть, в умовах окупації не завжди могли навіть хліба поїсти.
Ольга, жителька Балаклії:
Ну жили ми тяжко тут. Пулі свистіли, снаряди взривалися. Не було в перве время тут в нас ні хліба, ніде нічого. Спасібо тим людям, які старались нам хоч якось щось нам завезти. Їх не пропускали, вони якось нам завозили хліб. Снаряди в нас в огородах, каждий з нас стояв, он жіночка стоїть, старе, больне, ми всі стояли в огородах, щоб придбати шо-небудь, картошину, цибулину. Ну а в основном сиділи в підвалах ми.
Жінка розповідає - зараз сидять без світла. Бояться, щоб не довелося мерзнути взимку.
Ольга, жителька Балаклії:
Дождалися, слава богу, перемогу ми дождалися. А все остальне дай бог нам вижити. Щоб у нас не було холодно і світло! Всьо! Ми якось в селі, картошина і цибулина є, а от світло і газ! Щоб ми не позамерзали. Тому що ми дров ніде не возьмемо. Нам ніхто їх сюда не завезе. А т світло й газ. Хотя би в хаті, 15, 13 град. було.
Знайшли у звільненому місті і катівню! Туди росіяни звозили всіх підозрілих, на їхню думку, чоловіків. Загалом, тут утримували майже 40 людей. Артем просидів у застінках півтора місяці. Половину цього часу рідні хлопця не знали, що з ним і де він, і чи взагалі - живий. Затримали, коли знайшли у нього вдома фото брата у військовій формі.
Артем Ларченко, житель Балаклії:
Спрашивали кто в городе остался из тех кто служил военнослужащих бывших. Говорю откуда я могу знать. Говорит, врешь. Начинает крутить магнето падает. Вольтаж подпрыгивает. В шесть утра и в шесть вечера в туалет водили, мешок на голову, в камере унитаза нету, если по-маленькому, такая баклага пятилитровая ну с под воды, с крышкой, и все условия. Кормили два раза в день - каша без соли без ничего. Иногда в обед попадался суп, если солдаты не доели.
