Пам'ять про гептил [ Редагувати ]

Те, що не забувається з часом. Те, що раз вiд разу змушує повертатися до подiй минулого. Дехто каже - жахливого минулого. Ми нагадаємо, як i де це вiдбувалося. Чому так сталося, здається, має вирiшити кожен сам.

Два роки тому виникли першi чутки про невiдому хворобу, яка нiбито охопила декiлька сiл у Першотравневому районi Миколаївської областi. Тодi навiть лiкарi не знали, що буде далi. А далi - почалася епiдемiя.

Отруєння токсинами - такий вердикт оголосили медики майже трьом сотням селян. Дiти тодi складали переважну бiльшiсть захворiлих. Дiагноз, що його визначили у районнiй лiкарнi, кiлька разiв перевiряли. Як i те, що казали свiдки. Улiтку двотисячного року "справа Болеславчика" стала вiдомою на всю країну.

Юлiя Крондштадська, жителька Болеславчика: "Спочатку ми відчували в повiтрi, привкус такий був, а потім через кiлька днiв дитину малу поприщило, а потом всю родину. Такi висипанiя були на тiлi. Ми звернулися в лiкарню".

Усе вже позаду. Згадується, немов дурний сон. Дорослим узагалi пощастило - хвороба пройшла в легкій формi. Iз дітьми було важче. Тяжко почувала себе онучка Юлiї Кронштадської - її дуже довго лiкували. Проте сьогоднi дiвчинка майже не посмiхається. Її бабуся пригадує - два роки тому була нестерпна спека. I старі, i малі добре це пам'ятають.

Олександра Пачоха, Болеславчицький сiльський голова: "Спочатку вони прийшли в сiльраду, казали, що розрито силосну яму, можливо з неї йде якись неприємний запах, вiд якого почали люди хворiти. Зразу виїхала санстанцiя районна, потiм обласна, i як причину не могли встановити, то, звичайно, вже забили сполох i тодi вже працювало в нас МНС".

Подiї кiнця травня - початку червня двотисячного року чомусь нагадують сюжет якогось фантастичного фiльму. Хоча фантастикою це здається тiльки спочатку. Епiцентром токсикодермiї оголосили Болеславчик. У зону зараження потрапило ще чотири села. У тi часи тут працювали медики, фахiвцi з МНС та Мiнiстерства оборони. Санiтарнi лiкарi роздавали "профпакети" з лiками. Було накладено сувору заборону на воду з мiсцевих криниць. Виявилося, що вмiст нiтратiв у них перевищує норму у понад десять разiв. Нiхто не розумiв, що сталося. Але тiльки не в Болеславчику. Якраз тут з iнформацiєю все було гаразд. Мешканцi Болеславчика - i дорослi, і дiти - завжди знали, що в кiнцi села розташовано так звану "точку" - стратегiчний об'єкт вiйськових. А ще знали, що її саме закiнчують демонтувати.

Олена Олексiївна, жителька Болеславчика: "Вони, як там случилося з тiєю "точкою", чи де, то якось вiтерець - я на цiй сторонi живу, а вiтер туди подув, i та сторона почала дуже болiти, а наша сторона - то не дуже. А там прищi повилазили - оце тiльки те. Але ви знаєте, то вплинуло те на очі - очі трохи болять, то ноги почали болiти, люди кажуть - нирки почали болiти".

Тепер дiйти iстини майже неможливо. Кажуть, нiбито охочi до брухту смiливцi дiсталися якоїсь дiжки iз залишками палива, дехто навiть бачив кольорову хмару, що з'явилася з боку вiйськового об'єкта. Але ж офiцiйнi дослiдження нiчого не виявили. Принаймнi так кажуть слiдчi органи.

Олександра Пачоха, Болеславчицький сiльський голова: "Взагалi, урядова комiсiя дала заключення, що захворювання це виникло в комплексi - вiд високої температури, вiд високого вмiсту нитратiв в водi, це все получилося в комплексi. Просто в цей перiод була дiйсно i розрита та силосна яма. І так першi люди, якi пiднiмали цей сполох - вся увага була тiльки придiлена цій силоснiй ямi, i проводились всi дослiдження на цій ямi".

А саме ракету вивозили у груднi двотисячного - мабуть, щоб знов не пiднiмати панiки. Те, що залишилося вiд "точки" в Болеславчику можна побачити i нинi. Велика купа щебеню - а навколо засiянi кукурудзою поля. Земля в деяких мiсцях провалилася - тут був пiдземний бункер. Пiсля вибуху, яким остаточно лiквiдували "точку", майже нiчого не залишилося.

Ця територiя й досi належить вiйськовим. Майже рiк триває пiдготовка до передавання її мiсцевiй владi. Але вiйськовики чомусь не поспiшають. А у Болеславчику терпляче чекають - земля завжди цiннiсть. Навiть iз залишками ракетного палива.

Хоча про подiї минулого тут говорять дедалi менше. Сьогоднi частiше згадують вiзити високих посадовцiв. Кого тiльки селяни не бачили на власнi очi - керiвникiв району та областi, мiнiстрiв та депутатiв, навiть президента. Серед iнших пам'ятають i Олександра Мороза. Вiн був у Болеславчику, цiкавився справами i - обiцяв.

Олександра Пачоха, Болеславчицький сiльський голова: "Люди дуже зiйшлись, все ж таки вiн дуже авторiтетний. Таке воно бiльш старше поколiння, їм подобались старi устрої, комунiстичнi, i ось пiдтримували його, майже все село прийшло. Вiн дуже гарно спiлкувался, багато обiцяв, i одна iз цих обiцянок - це те, що вiн пiднiме питання там, у Верховній Раді, щоб люди у Болеславчику за воду не платили. І люди в це повiрили".

У зошитi - перелiк мешканцiв двох селищ. "Водяний" зошит - сумно жартує жiнка. Переважна бiльшiсть серед прiзвищ - боржники. А головний бiль Олександри Панчохи почався з будiвництва водогону. Пiсля трагiчних подiй у Болеславчику вирiшено було забезпечити регiон артезiанскою водою. Київ свої зобов'язення виконав, але сiм кiлометрiв нового водогону та ще три старого весь час практично не дiють.

Марiя Курочанська - жителька Болеславчика - поховала свого чоловiка одразу пiсля того, як скоїлося лихо. Вiн сторожував поблизу "точки". Офiцiйна причина смертi - рак легенiв. Марiя вважає себе удвiчi постраждалою.

Марiя Курочанська, жителька Болеславчика: "Як якесь начальство високе приїде - є водичка, як нема - так i води нема. Треба грошi платити. Грошi платить - плати, а води нема. Я думаю - ми не повинні, ми - постраждалі - ми не повинні платити за воду, так? Є такi, що платять, а є - що не платять. Каже - за що я буду платити? Я наприклад, спочатку платила. Тодi перестала - не стало води, за що ж платити?"

Нову свердловину зробили в селi три роки тому. Питна вода з глибини вiсiмдесят метрiв справдi безкоштовна, платню двi гривнi на мiсяць встановили лише за електроенергiю. За пiдрахунками, цiєї суми вистачає на покриття витрат. Але, завдяки обiцянкам високих посадовцiв, у Болеславчику вже тривалий час не працює водогiн. Торiшнiй борг сiльрада сплатила iз бюджету, але поточного року, через заборгованiсть, сталося вiдiмкнення сердловини вiд районної мережi електропостачання.

Ця криниця з мертвою водою. Те, що вона мертва - визначили медики. З часiв появи у селi симптомiв токсикодермiї санiтарнi лiкарi сюди зачастили. Але ж доки дiяв указ президента про зону екологичного лиха.

Статус зони iснував рiвно рiк з вересня двотисячного по вересень двi тисячi першого. В той час п'ять сiл, якi опинилися на забрудненiй територiї, дочекалися будiвництва водогона. Але ж...

Олена Олексiївна, жителька Болеславчика: "А дуже важко в селi з водою. Я живу на тому краю. Там теж нема криниць. Я ходжу до сусіда i теж не знаю. У нього брали аналiзи, чи можна ту воду пити, чи не можна - але ж ми беремо. Водопровiд зробили - не працює, нiчого не робить".

Тим часом, у Болеславчику почалися розмови. Нiбито ознаки хвороби, що уславила село по Українi, з'явилися знову. Хтозна - мабуть це тiльки людська спекуляцiя. Принаймнi, медики поки що мовчать, а у сiльрадi чекають на допомогу.

Олексiй Гаркуша, губернатор Миколаївської областi: "Вопрос, проблема одна, то, что воду подали, а люди не хотят платить, но поверьте - это пройдет. Ведь это уже у нас было и не только в Болеславчике, было по другим городам и населенным пунктам. Практически месяц-два, и люди осознают в общем-то, и опасность этого питья из колодцев, и эти вопросы будут решены".

Губернатор Миколаївщини каже, що не може допустити повторення трагедiї. Незважаючи на те - сплачує населення, чи нi. Лiто - небезпечний перiод у санiтарному планi. Тому рiшення має бути ухвалено. Кiлька мIсяцiв - термiн, у який подавання питної води у Болеславчику фiнансуватиме обласний бюджет. А далi люди зрозумiють, що все залежить вiд них самих. Така позицiя влади.

"Село забыто богом наше, гептилом грех свой искупает, а что же будет с нами дальше - уже прозренье наступает".

У деяких родинах збереглися документальнi пiдтвердження з того лiта. Звичайне листя в альбомi - на перший погляд, засмажене сонцем. У селi кажуть - це наслiдки гептилу.

Гептил - отрута першого класу небезпечностi. Його дiя вшестеро сильнiша, нiж дiя сенильної кислоти. Використовують як рiдке паливо для ракет, що їх десятирiччями зберiгали в Болеславчику. Саме вiн - причина бiди, - впевненi мiсцевi жителi. Залишки демонтованого ракетного комплексу i, як пiдозрюють, исокотоксичного палива з дозволу колишнього голови колгоспу поховали у звичайнiй силоснiй ямi.

Юлiя Крондштадська, жителька Болеславчика: "Я, наприклад, говорила, i зараз говорю, що думаю. Нiхто не переслiдував, не забороняв, нiчого. Завдяки цьому узнали всiх керiвникiв району, областi, i нас всi знають, зараз зустрiчаємось, як родичi".

Подiї трирiчної давнини у Болеславчику коштували державi приблизно п'ятнадцять мiльйонiв гривень. Грошi пiшли на медичне обстеження i лiкування хворих на токсикодермiю, будiвництво водогону, ремонт школи та амбулаторiї. Окремо порушили питання про газифiкування села. Нарештi восени торiк офiцiйне вiдкриття газопроводу вiдбулося. Але газу в селi й досi немає. Цього разу грошей не вистачило у держави. Будiвництво заморозили.

Олексiй Гаркуша, губернатор Миколаївської областi: "Мы обратились к правительству, чтобы, может, за счет резервных средств продолжить. Там не такие большие средства для того, чтобы завершить. Хотя они не относятся непосредственно к ликвидации последствий чрезвычайного положения. Но, тем не менее, коль это дело начато, то, безусловно, его надо завершать".

Поле, на якому колись була стратегiчна "точка", засiяно кукурудзою та ячменем. Зеленi дерева приховують вiд стороннiх очей стовбчики недозведеного газопроводу, на мiсцевих криницях уже ледве помiтнi написи, зробленi бiлою фарбою: "вода непридатна для пиття". Час минає, у Болеславчику знов лiто, i, здається, так буде завжди. Аби не повторилася бiда.

"Ожили листья, расцвела рябина, вошла в привычку суета, осталась память от Гептила - все та же раненая красота".