Олена Цинтила: Він дуже хоче жити у цій країні і бути їй корисним, потрібен – 1 млн [ Редагувати ]

Йому 23. Він – прикордонник, який служив на пункту пропуска Мар"їнка. Тому самому, що терористи обстріляли з "Градів" наприкінці липня. Нині він на 2-х апаратах: діалізі та штучного дихання. Для порятунку хлопця потрібен 1 млн., пише кореспондент "Подробиць" Олена Цинтила в блозі.

- Що можна написати про людину, яку не бачила ані секунди? Не чула голосу, не читала листів? Його ім’я - Павло Гаврилюк почула лише вчора.

Йому 23. Він – прикордонник. Вирішив сам у 2007-му. Сказав: "Батьківщину захищати – наша спільна справа". І пішов. З Могилева-Подільського на Вінничині у Луцький прикордонний загін. Коли почалася війна, потрапив на Донеччину. Служив на пункті пропуска Мар"їнка. Тому самому, що терористи обстріляли з "Градів" наприкінці липня. Коли почали валитися будівлі, втекти встигли не всі. Бетонна плита обвалилася на прикордонників. Серед них був і Паша. Він 3 години пролежав під тією плитою. Рахував секунди і кликав на допомогу. Якось намацав руку під уламками. Думав, що то - товариша. Тримав ту руку і заспокоював друга. Виявилось, що рука – його власна. Він не відчував лівого плеча і руки, ніг спини. Його просто розчавило тим бетоном.

Рідним подзвонив і сказав, що "трохи травмувався". "Трохи" - це численні поранення рук і ніг, розтрощене ліве плече і рука, відмовили обидві нирки, в легенях постійно збирається вода.

Батьки – живуть під реанімацією. До Паші не пускають. Він нині на 2-х апаратах: діалізі та штучного дихання. Постійно при тямі. Пам’ятає все до найменших дрібниць. Як стояли на смерть, як захищали кожен сантиметр рідної землі, як лежав під холодним бетоном, як несли його загиблих товаришів, як кричали поруч поранені….

Він зізнався мамі, що готовий би повернутися туди, на лінію вогню, але не може. Руки-ноги цілі, але тіла він не відчуває. Він, 1 метр 95 см заввишки, пловець-бігун-спортсмен, який власного батька піднімає однієї рукою, нині лежить безсилий на лікарняному ліжку. Розчавлений бетонною плитою і безглуздою війною.

На медиків Гаврилюки не нарікають. Кажуть, ті роблять усе можливе. Але самі лікарі радять їхати за кордон. Туди, де фахівці мають більше досвіду у лікуванні таких травм.

Паша постійно каже мамі: "Я так хочу жити. Я дуже хочу ще пожити у цій країні і бути їй корисним. І людям".

Шанси є. Великі. Потрібні гроші. Теж великі. Понад 1 млн грн. Ціна життя 23-річного незнайомця Паші Гаврилюка. Такі, як ВІН, мають жити…

Рахунок для порятунку

Павло Гаврилюк

Приватбанк 5168757268871524 (на ім'я батька Гаврилюка Валерія Павловича) тел. 098 673 5553