Сім'я прикордонника: хто не дає здатися після втрати найріднішого чоловіка? [ Редагувати ]

Він мріяв відвести доньку до першого класу, але його життя обірвав ворожий снаряд. Прикордонник Микола Ткачук із військовими колегами прокладали маршрут евакуації з Донеччини й потрапили під обстріл.

Зараз сім'я військового вчиться жити без найріднішого чоловіка. І смутку родини немає краю. Хто не дає їм здатися? І підтримує у таку важку хвилину - дивіться в наступному сюжеті.

Це "Джайв", а ще я вмію "Ча-ча-ча".

Від ранку Маргарита готується зустрічати гостей із подарунками до школи. Дівчинка мріє про рюкзак із фламінго, з яким у вересні піде в перший клас.

Там мама і тато намальовані.

Маргарита - донька прикордонника Миколи Ткачука, який загинув на Донеччині в перший місяць війни. Родиною героя тепер опікуються його побратими.

Олександр Ящук, офіцер Волинського прикордонного загону:

Починаючи від господарських робіт, допомагали. Дитина йде в перший клас - також всім, чим можемо, тим допоможемо. Ну і в майбутньому будемо дружити з Маргаритою. Правильно? І все буде добре.

Востаннє дружина розмовляла з Миколою за кілька днів до його загибелі. Найбільше чоловіка тоді хвилювала доля родини.

Оксана Ткачук, дружина загиблого прикордонника:

Останній раз він дзвонив, виходить, 20 числа, він казав, що там - без матюків не скажу - просто складна обстановка. Сказав, що перекидає всі гроші зі своєї картки на мою, щоби якщо що, я вивозила дітей у Польщу. Він не знає, чим усе це закінчиться. Але я сказала, що ми нікуди не поїдемо, бо він тут.

А невдовзі родина дізналася про смерть Миколи.

Валентина Ткачук, мати загиблого Миколи Ткачука:

Оксана каже: "нема нашого Колі". Дочка за мною йшла мене проводити додому. Я не кричала, плакала тільки, бо люди кругом, але всі зрозуміли відразу, що Колі не стало. Бо батько пішов у сарай - у нас там гараж, сарай, наступного дня - і всі стали йому співчуття висловлювати: "ми бачили твою Валю, що вона плакала, напевно, Колі нема"…

Подробиці загибелі Миколи, колеги розповіли його рідним значно пізніше.

Оксана Ткачук, дружина загиблого прикордонника:

Хлопці казали, що їх накрила артилерія, потім вони не знали, що там танки, і вони йшли перші, прокладали маршрут до посадки, щоби вивести всіх інших. І у них влучив танк.

Прикордонника поховали у селі Новосілки, де він мешкав разом з родиною. Рідні кажуть: Микола з дитинства мріяв про військову кар'єру.

Ольга Поліщук, сестра загиблого прикордонника:

У військове училище він їздив поступати в Київ, він туди не пройшов за конкурсом. Після 11 класу треба ж кудись вступати - і вирішив вступати в Рожищенське училище на ветеринара… Навчився лікувати тварин, навчився доглядати за ними.

Микола Ткачук, батько загиблого прикордонника:

Піде корові укола дасть, то корова не відчувала - таке відчуття мав... - Дуже легка рука в нього.

Любов до тварин та фах ветеринара знадобилися Миколі пізніше, коли таки здійснив мрію і став прикордонником.

На цих кадрах, знятих п'ять років тому, Микола Ткачук із вівчаркою Лолою на патрулюванні.

Микола Ткачук, кінолог відділу прикордонної служби "Пархоменкове":

Треба стежити, куди вона дивиться, на який звук. Коли вона чує, ви бачите, там рубка, вона насторожується. Значить, треба, можна сховатися й спостерігати за певною територією. Може, там із лісу якісь лісоруби вийдуть, тоді, відповідно, передається інформація... Дільничні інспектори, які працюють у тилу, перевіряють тих осіб.

Професійний військовий, Микола двічі за контрактом був у миротворчій місії в Іраку. Чоловік мріяв приїхати додому у вересні: запланував сімейну подорож - відсвяткувати 23 річницю весілля. І хотів відвести Маргариту до першого класу. Але тепер дівчинка навідує батькову могилу.

Оксана Ткачук, дружина загиблого прикордонника:

Вона не вірила спочатку. А потім уже, коли в церкві побачила, що він лежить, то вона казала, що наш тато - найгарніший. Фактично ми щодня ходимо на кладовище. Вона перша біжить. Якщо я знаю, що її десь нема, то вона побігла туди.