Поліцейський з Маріуполя пережив полон в Оленівці: історія викладача з вогневої підготовки [ Редагувати ]

Історія поліцейського з Маріуполя, який залишався в місті до останнього. Віктор Коваленко - викладач з вогневої підготовки. Під постійними обстрілами та авіабомбами він допомагав колегам. Наприкінці березня, при спробі виїхати з міста, його схопили на ворожому блокпосту та депортували в Оленівку. Брак їжі, води, допити та побиття. Та наш герой не зламався. Далі його історія.

- Слава Україні! - Героям слава!

Так Віктор розпочинає заняття для курсантів Донецького державного університету внутрішніх справ, що нині базується у Кропивницькому. Чоловік пережив полон. 24 лютого Віктор відмовився евакуйовуватись з Маріуполя разом з цим навчальним закладом. А взявся допомагати патрульним.

Віктор Коваленко, переселенець з Маріуполя:

Навіть "Азовці" пишались їх вчинками, коли під обстрілами вони намагалися витягували людей з-під завалів, з пожеж, поранених розвозили по лікарнях. Жахливо це бачити, коли бачиш біля одного під'їзду лежать четверо вбитих, а поряд люди готують їжу.

Наприкінці березня разом з дружиною та кішкою наважилися виїхати автівкою з Маріуполя. На виїзді Віктора схопили.

Віктор Коваленко, переселенець з Маріуполя:

 Мене одразу затримали, я вийшов у светрі. Мене забрали й повели до того підвалу. Все - дружина залишилась.

Вона змогла поїхати далі, а Віктора кинули в яму до інших затриманих чоловіків.

Віктор Коваленко, переселенець з Маріуполя:

Там були й Нацгвардійці, і поліцейські, і військові. Мої колеги там були. І нас повантажили в той автобус. Всіх нас помістили там в кімнату 3х4, нас було 35 осіб. 

Далі Віктора перевезли в Донецьк, а потім в колонію в Оленівці. Там в камері на шість людей було двадцять п'ять полонених.

Віктор Коваленко, переселенець з Маріуполя:

Військових всіх били без перебору, поліцейських так вибірково. До туалету не випускали декілька днів. Перші десять днів практично їжі не було ніякої, хліба вдень дадуть четвертинку, води пару баклажок, потім почали давати макарони якісь.

Бити починали за будь-що.

Віктор Коваленко, переселенець з Маріуполя:

Приходять і нас питають: "Хто такі "Азовці"?". Я кажу: "В сенсі?". Питають: "Люди чи не люди?". 

За місяць Віктора та ще кількох поліцейських обміняли. Передусім він знайшов дружину, і вони разом приїхали у Кропивницький.

Віктор Коваленко, переселенець з Маріуполя:

Я зрозумів, що вільних людей неможливо подолати ні геноцидами, не голодоморами. Так, вільних духом, так що я вірю що ми переможемо.

Витримати все та стати в стрій - допомогла дружина та рідні.

Віктор Коваленко, переселенець з Маріуполя:

Плюс друзі, які тебе оточують, справжні друзі, тому що ти розумієш, що війна зняла, зірвала маски з людей. І ти бачиш, що людина наче була нормальною, а з'ясувалось, що покидьок якийсь. У цьому цінності змінились.

А ще Віктор понад усе мріє після перемоги повернутися до рідного Маріуполя.

Віктор Коваленко, переселенець з Маріуполя:

Як тільки й одразу, навіть якщо нікуди не буде їхати, тому що частина душі там залишилась.

Після полону Віктор усвідомив справжню цінність волі та незалежності. Цим тепер ділиться і зі своїми курсантами.