Він воював на фронті, пережив німецький полон, а тепер допомагає Україні боротися з новою навалою: історія ветерана [ Редагувати ]

Він воював на фронті, пережив німецький полон, а тепер допомагає Україні боротися з новою навалою: цього разу - з боку росії. 

Це про жителя Одещини - ветерана Другої світової Василя Хомиженко. Чоловікові вже сто років, але попри поважний вік він збирає кошти Збройним Силам України. Історію незламного українця - дивіться далі.

У тисяча дев'ятсот сорок першому Василю Степановичу було вісімнадцять років. Рідне село на Одещині окупували румунські війська і намагалися забрати місцевих хлопців до своєї армії. Певний час Василь переховувався у землянці. 

Василь Хомиженко, ветеран Другої світової війни:

А по полях жандарми шукають: хто на конях, хто пішки! Шукають таких, як я: хто ховається та не хоче йти до румунської армії!

Згодом румуни все ж таки мобілізували хлопця, але Василь одразу втік, знайшов радянські війська та пішов служити в піхоту. Найбільш запеклі бої зустрів в Угорщині. Саме там його дивізія потрапила в оточення німців. 

Василь Хомиженко, ветеран Другої світової війни:

Німці нас оточили, а нам саме постачання перестало надходити! Патронів немає, нічого немає, лише гвинтівки у нас! Я не сподівався навіть повернутись. Думав, мене точно там смерть знайде! 

Далі - півроку німецького полону. Перебування у таборі було найважчим, згадує Василь Степанович. Але й з полону йому вдалося втекти - та незабаром зустріти Перемогу над фашистами. 

Василь Хомиженко, ветеран Другої світової війни:

Голодні були - вмирали там, і там же й ховали. Не знаю, як я це витримав: на весь день давали лише шматочок хліба розміром із сірникову коробку - і все!

Сьогодні вже інший ворог намагається захопити Україну - росія. Ветеран шокований підступністю країни-агресора та всіма думками - зі Збройними Силами. 

Василь Хомиженко, ветеран Другої світової війни:

Швидше би вигнали російські війська, щоб відновили кордони України, як це було до чотирнадцятого року. Боляче, боляче мені - і все ніяк не дочекаюся кінця цієї війни.

Нещодавно чоловіку виповнилося сто років. На ювілей Тарутинська громада подарувала ветерану сто тисяч гривень. І частину цих коштів він передав на придбання реанімобілю для 28-ої бригади ЗСУ. Нова машина вже працює на Бахмутському напрямку.

Василь Хомиженко, ветеран Другої світової війни:

Ну а як же не допомагати? Адже треба, щоб скінчилася війна якнайшвидше! У мене навіть у голові не вкладається, що росія може ліквідувати Україну чи привласнити собі окремі області!

Та виявляється, і раніше ветеран неодноразово перераховував частину своєї пенсії на потреби української армії. При цьому жодної підтримки для себе він ніколи не просить. Ба більше…

Сава Чернєв, Тарутинський селищний голова:

Постійно пропонуємо якусь допомогу - і продуктові набори - він завжди відмовляється. Каже: в мене хороша пенсія, мені достатньо, мені є на що жити, допоможіть комусь іншому, хто більше потребує цього. Дуже зворушливо. Це приклад для всіх нас і для наступного покоління.

При цьому у свої сто років Василь Хомиженко в хорошій формі: минулого року ще керував автівкою, зараз опановує ютуб на телефоні, доглядає за виноградником та робить своє власне вино. Ось і сьогодні він підіймає стаканчик червоного - за майбутню Перемогу України.