Покровськ та Мирноград під щільним вогнем ворога: як виживають люди [ Редагувати ]
191 бойове зіткнення зафіксували у Генштабі за минулу добу. росіяни активно тиснуть на Харківщині. Куп'янськ та Лиман залишаються головними цілями окупантів у цьому регіоні. Та найскладніша ситуація на Покровському напрямку. Українські захисники зупинили п'ятдесят один ворожий штурм. Покровськ та Мирноград для окупантів - ворота для виходу до Дніпропетровської області. Наш воєнкор Станіслав Кухарчук побував у цих двох містах. Далі його репортаж з передової.
Це Покровськ, в якому ще влітку кипіло життя. Величезний райцентр та одна з найбільших транспортних розв’язок Донеччини поступово перетворюється на пустку. росіяни б’ють по місту цілодобово КАБами та артилерією. У Покровську вже нема води, тепла, у деяких районах і електрики. Але ще працюють комунальники...
- Сміття не поменшало, як завжди, норма є. - Не страшно ось так їздити? Може ж і прилетіти? - Страшно! Ну, а що робити... робота є робота. За спасибі ж не годують. Їсти хочеться завжди.
У Покровську залишаються понад 11 тисяч жителів. І в разі початку вуличних боїв - усі вони опиняться у пастці. Хоча просування ворога наші бійці на цьому напрямку змогли сповільнити.
Пан Валерій понад 20 років ремонтує взуття у Покровську. Каже, клієнтів було чимало, доки росіяни не наблизилися до міста. Зараз основний його заробіток – це виробництво ножів. Руки в чоловіка "золоті", тож попит на його роботу є.
- Це ви військовим робите? - Да, Вані, тут ще ножки будуть, а на ножках Герб України, все чотко.
Валерій приїхав до України з Вірменії ще наприкінці вісімдесятих, тікав з родиною від війни. Та вона його наздогнала й тут. Виїжджати з Покровська поки що не збирається. Розповідає, його родина просто не потягне переїзд фінансово. До того ж багато його знайомих, через такі самі проблеми, повернулися з евакуації.
Валерій, житель Покровська:
Я не ризикую їхати, щоб їхати туди, треба хоча б тисячі дві доларів в кишені мати. Розумієте, щоб хоч тимчасово зняти квартиру. В Дніпрі зараз, щоб зняти квартиру однокімнатну - від 10 до 15 тисяч. Я все розвідав, це не те, що ми сидимо і чекаємо росіян. Вони мені не треба.
Мирноград - це сусіднє з Покровськом місто. Та ситуація тут значно критичніша. За даними мапи Діп-Стейт, росіяни до передмістя Мирнограду наблизилися на відстань 1200 метрів і намагаються просуватися далі. Житлові квартали вже під системним вогнем ворожої артилерії та ударних дронів. Більшість містян виїхала, але у підвалах ще ховаються близько трьох тисяч людей. Але не всі витримують випробування обстрілами та холодом.
Скоріш за все сиділи до останнього: тут візочок із водою, в Мирнограді немає ні електрики, ні води – всі комунікації зруйновані. Я не знаю, от дуже гнітючі відчуття від того, як ти бачиш, як на твоїх очах просто зникає місто, яке ще пів року тому жило повноцінним життям.
Теперішні реалії жителів Мирнограда - це гуманітарна допомога та ризиковані вилазки по воду. Люди налякані так, що навіть нашу камеру сприймають як загрозу.
- Мы боимся. - Чого? - Всего, пошли, идем.
Мирноград із кожним днем перетворюється на руїну дедалі більше. Сюди щоденно летять російські КАБи та снаряди. Якщо люди мають право вибору – рятуватися чи сидіти під обстрілами, то у залишених напризволяще хатніх тварин цієї опції не існує.
Ризикуючи життям, зооволонтери "ЮА-ЕНІМАЛС" щодня намагаються вивозити покинутих чотирилапих із прифронтових територій. Цього разу до Мирнограда Ганна та Влад приїхали на заявку – жінка, яка евакуювалася, попросила волонтерів забрати собаку. У Мирнограді зараз таке завдання перетворюється на смертельно небезпечний квест – російські дрони вже полюють у житлових кварталах.
Та ще більше проблем виникає з тим, щоб знайти й впіймати перелякану і зголоднілу тварину.
Ганна і Влад - зооволонтери з досвідом. Але вони досі не перестають жахатися людської байдужості.
Ганна і Влад, зооволонтери:
Дуже багато покинутих тварин, це дуже велика проблема. І люди, які їх просто кидають зачиненими, ось так, на смерть, тут же ж нікого вже немає, в Торецьку алабай був зачинений в вольєрі, в Курахівці на ціпку. Тобто людям не цікаво.
Покинутих на смерть тварин у прифронтових містах і селах - сотні, якщо не тисячі. Щастить лише деяким, яких знаходять і вивозять волонтери: решта просто гине: або від голоду, або від російських обстрілів.
