Любив лимони й ненавидів росіян: історія полеглого бійця "Цитруса" [ Редагувати ]
Боєць родом з Ужгорода Роман Гапак добровольцем пішов на фронт, коли йому було всього 18. Попри складне захворювання став повним кавалером ордену "За мужність". Роман загинув у бою всього у 22 роки. Про бойовий шлях героя, на позивний "Цитрус" наш сюжет.
Він обожнював лимони. За це у війську його прозвали "Цитрусом".
Змалку захоплювався військовою технікою.
Христина Сластьон, мати загиблого Романа Гапака:
Окрім армії, він нічого не думав, навіть не розглядав нічого.
І його мрія справдилася, щойно хлопцю виповнилося 18.
Ярослав Галас, офіцер 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади:
Мій земляк з Ужгорода, дуже молодий, йому було тільки 22 роки, а в армію він пішов як тільки став повнолітнім.
Ще за рік до початку великої війни Роман Гапак підписав контракт зі 128-ю гірсько-штурмовою Закарпатською бригадою. Юний воїн був штурмовиком, навідником гармати, згодом перейшов у підрозділ БпЛА. Керував ударними дронами "Немезіс".
Христина Сластьон, мати загиблого Романа Гапака:
Одне єдине запитання, чому, чому так мало статися, чому так мало було йому відведено.
Роман загинув 9 місяців тому. А у цій кімнаті в Ужгороді, де минуло його дитинство, майже нічого не змінилося.
Христина Сластьон, мати загиблого Романа Гапака:
У мене тут все стоїть так, ніби вийшов і зараз повернеться, навіть речі не можу викинути, і не викину, все тут у шафу складено, і цивільна, і тут знизу є форми.
Христина, мати полеглого бійця, досі не може змиритися з тим, що він більше ніколи не зайде сюди. Не читатиме улюблених книжок, не поповнюватиме колекцію своїх автівок. Не обійме ..
Христина Сластьон, мати загиблого Романа Гапака:
Це була наша остання спільна фотографія з ним. Скажу чесно, з цією фотографією я сплю кожен вечір, 9 місяці я лягаю з нею спати.
Рома з народження мав рідкісне генетичне захворювання. Але завжди повторював: виросту і стану військовим. Він займався спортом, вивчав літературу і щоденно прямував до мети.
Христина Сластьон, мати загиблого Романа Гапака:
Він дуже мріяв служити просто в армії на строковій службі, але у 17 років йому видали військовий квиток - не придатний до військової служби. Мріяв дуже поступити в Сагайдачного у Львів на сухопутні, але і туди його не взяли через хворобу, і він у 18 років пішов і підписав контракт.
Хлопець ледь не вмовляв узяти його на службу. Спершу вирушив в АТО. У 128-й гірсько-штурмовій бригаді був оператором-навідником БМП. Так і зустрів початок повномасштабної війни.
Христина Сластьон, мати загиблого Романа Гапака:
І вони приїхали 24, я не пам'ятаю, о 4 чи 5 ранку вже у Сватове, першого березня вони зайшли на Волноваху.
Роман, попри юні роки, був командиром відділення. За три роки мав багато досягнень на військовому шляху.
Христина Сластьон, мати загиблого Романа Гапака:
Багато знищеної техніки на його рахунку в цьому підрозділі "Рубак". Тут є всяка техніка, є і танки, є і гаубиці, і мінометні розрахунки, різне - майже на 6 млн доларів. На рахунку мого сина, казали хлопці, навіть є збитий вертоліт.
Товариші розповідають: "Цитрус" брав участь у штурмах, обороні, важких обстрілах. Пережив і найважче на війні - загибель побратимів.
Ярослав Галас, офіцер 128-ї ОГШБр:
Бачив ворога в лице, потрапляв під обстріли танка, обстріли артилерії стрілецької. Його найближчий друг загинув у нього на руках, він і сам разів 10 міг загинути. Якщо є таке поняття як ідеальний солдат, то Рома Гапак максимально йому відповідав.
За проявлені хоробрість і звитягу Романа кілька разів нагороджували. Але він був настільки скромним, що мати про державні відзнаки почула випадково. Ще за життя її син був кавалером двох орденів "За заслуги". А останню нагороду вручили вже посмертно.
Христина Сластьон, мати загиблого Романа Гапака:
За Волноваху у 22 році, тримали Волноваху, 2 ступінь він отримав за Білогорівку у 22, вони зайшли в російський табір, особисто своїми руками спалив 5 БМП російських, а перший ступінь уже отримав посмертно.
Воїн поліг на фронті 27 травня 2024 року. Від удару ворожого FPV-дрона на Запорізькому напрямку.
Христина Сластьон, мати загиблого Романа Гапака:
Я з ним поговорила в п’ятницю, в суботу він мені написав: мамо, маю багато роботи, лягайте спати, люблю вас. Я йому в неділю відповіла, він смс мою вже не відкрив.
Роман любив життя, Україну та військову справу. Міг продовжити навчання на історичному факультеті, поїхати у Японію, про що завжди розповідав. Але офірував життя, аби мрії змогли втілювати інші.
Христина Сластьон, мати загиблого Романа Гапака:
Чому ж ти пішов від нас так рано, важко без тебе, дуже важко.
Чоловік Христини нині теж на фронті. Жінка тримається з усіх сил, аби дочекатися перемоги, про яку так мріяв її син Роман Гапак за позивним "Цитрус".
Герої не вмирають. Пам'ять про їхній подвиг житиме вічно.
