Смерть замість нового життя [ Редагувати ]
Свiт створений для живих. Для них свiтить сонце, спiвають птахи, ростуть дерева, течуть рiки... Їм насолоджуватися цiєю красою. Їм продовжувати рiд - аби тi, хто з'явиться на свiт, теж стали його частиною...
Село Привiльне. Солонянський район Днiпропетровської областi. Тут мешкає чимало людей. Була серед них i щаслива родина Боца. Чоловiк Сергiй, дружина Маргарита i двоє дiтей - Сергiй та Дарина. Саме була. Бо бiльше немає людини, яка пiклувалася б про родинне вогнище - немає найдобрiшої матерi, найнiжнiшої i найчуйнiшої дружини, найкращої господинi...
Сергiй Боца, мешканець села Привiльне: "Як вона була, все було наготовлено, вони були ситi. Я приходив на початку дев'ятої, дiти спали. Вона насипає менi їжу. Повечеряли, трошки подивилися телевiзор i лягли спати. А в 5 ранку я знову на роботу. Це було ранiш. А тепер - на 8 ранку й у 8 вечора додому.
Iсторiя їхнього життя до трагедiї, схожа на iсторiї багатьох. Познайомилися, коли Сергiй приїхав з Пiвночi - знайомий запросив їх на день народження. Тодi жили вони в Молдовi, де народилася старша донька - Дарина. А у 1991 приїхали сюди, у Привiльне.
Сергiй Боца, мешканець села Привiльне: "Щасливими були всi - що вона, що я..."
Пройшло два днi пiсля переїзду, i Сергiй влаштувався на ферму. Працював там, поки господарство не розвалилося. А потiм - як справжнiй чоловiк, що турбується про свою сiм'ю - знайшов iншу роботу. Працювати потрiбно було зранку - допiзна. Але подiтися в невеличкому селi нiмає де. Та й що не зробиш заради улюбленої жiнки i дiтей! Тепер все iнакше. I навiть робота не на радiсть...
Сергiй Боца, мешканець села Привiльне: "З роботи я приходжу в 8 годинi, до одинадцятої менi треба готувати їсти. I я їм разом з ними. Потiм трошки подивлюся телевізор i ляжу спати. На другий день менi треба на роботу. Менi треба їх взувати, вдягати i годувати. Хто їх буде взувати, вдягати i годувати? Чужi не будуть. Залишився тiльки один я".
Керiвництво Сергiя все розумiє. Допiзна не затримують. Буває, вiдгули дають - коли хто з дiтей захворiє. Так i живе маленька сiм'я. Тато ранком йде на роботу, дiти - до школи. Пiсля урокiв Сергiй та Даринка вдома самi - чекають на годувальника... Їхню їжу ситою не назвешь: свого господарства родина не веде. Ранiше всi - працювали i грошей вистачало, а зараз... просто не має часу. Та й зарплата невелика...
Сергiй Боца, мешканець села Привiльне: "І зараз маленька, менi навiть не вистачає на хлiб".
Сергiй нiколи не сварився iз дружиною. Коли приходив додому, Маргарита завжди його зустрiчала. Разом iз дiтьми вони були насправдi щасливi. А коли люди щасливi, вони, зазвичай, нiчого не планують на майбутнє. Навiщо? Адже все є - i будинок, i дiти... Боца просто жили i радiли кожному новому дню.
Сергiй Боца, мешканець села Привiльне: "У нас все було нормально, поки вона не потрапила в лiкарню. Наше щастя вже скiнчилося - у цiєї їхньої лiкарнi".
На початку 2003-го Маргарита повинна була народити третю дитину. Не сталося... Мiсцевi ескулапи одразу сказали, що жiнцi потрiбний догляд лiкарiв. На сiмейнiй нарадi було вирiшено прислухатися до їхньої поради. Маргарита лягла в Днiпропетровський пологовий будинок номер 2. Звiдти нi їй, нi дитинi вийти не довелося...
Сергiй Боца, мешканець села Привiльне: "Лiкарi самi винуватi, що вони не дивилися за нею - Це ви так думаєте? - Я так думаю. Якщо я поїхав за нею 18 числа. Це була субота. Вона менi розповiдала. У п'ятницю цiлу нiч вона не спала, тому що в неї були перейми. У суботу кiлька годин - години чотири - i вона увесь час бiгала переодягатися, через те, що вона була цiлком мокрою. А там була тiльки чергова. Вона навiть нiчого не запитувала".
За словами Сергiя, протягом трьох дiб на неї нiхто не звертав увагу. I лише 21 сiчня, коли о 3 годинi дня до жiнки додзвонилася її подруга Валя, Маргарита сказала, що дитина мертва, i попросила нiчого не говорити чоловiковi. Мовляв, повернуся додому - все розповiм... Увечерi Сергiй сам подзвонив у лiкарню. Його чемно попросили приїхати i пояснили це тим, що жiнка перебуває у важкому станi... Вночi дiстатися до мiста майжне не реально.. Тому довелося їхати наступного ранку... У пологовому будинку головний лiкар довго розпитувала, чи не страждає Сергiй на будь-якi серцевi захворювання...
Сергiй Боца, мешканець села Привiльне: "Вона говорить менi, що вона не може прийти. Говорю, що таке? Вона запитує ще раз, як у мене iз серцем. Говорю, у мене нормально. I вона менi сказала, що вашої дружини вже немає. Я говорю, як немає? I вона менi говорить, що вона вмерла (плаче). Я вiдтiля вийшов, i Валя й один мiй друг покликали мене на двiр. I я вийшов, i сказав, що бiльше з вами Маргарити немає... Вона мене запитує, як немає? Я сказав, що вона вмерла... Запитую лiкарiв, вона говорить - у неї серце. Я говорю, що вона повинна родити дев'ятого числа. А вона менi говорила, лежачи на крiслi, що в мене серце коле. Як же воно не буде колоти, коли два днi вона носить мертвої дитини. У животi - мертвого. Двадцятого i двадцять першого числа. А вони тiльки на пiвсьомої почали за нею дивитися..."
Минуло лише пiвроку пiсля трагедiї, тому можливо, те, що вiн говорить - це крик душi. А можливо, деякi обставини вiн не правильно зрозумiв, а деякi - стали плодом його збудженої фантазiї. Адже у важку хвилину вiн не був поруч iз дружиною, i про те, що сталося у лiкарнi, знає лише зi слiв подруги. Тому не можна стверджувати - те, що каже Сергiй правда.
Сергiй Боца, мешканець села Привiльне: "Тому що я неї запитував - Кого? - Помiчницю головного лiкаря. Я сказав їй, що дитина була мертва два днi. Вона сама сказала, що так, два днi. Я її запитав, навiщо ви не робили їй операцiю, дитина мертва, треба було хоч її врятувати. Ми не маємо права рiзати. А як це "не маємо права рiзати"? Якщо дитина мертва, то, треба i мамку... вмерти разом з ним. Два днi вона носила дитину мертву разом з нею - i пiшло зараження кровi".
Костянтин Брагинський, головний лiкар пологового будинку міста Євпаторiї: "Стан чоловiка отут зрозумiло: кохана людина, мати двох дiтей. Вiн зараз у найтяжкому станi знаходиться. Це величезне горе для родини. Це зрозумiло. З iншого боку, я не думаю, що головний лiкар пологового будинку - нам приходиться дуже часто займатися психологiєю... i приходиться iнодi йти i не ображатися на родичiв, що iнодi навiть переходять на образи. Це все зрозумiло. Це - життя".
Якби знав Сергiй, у якому станi була Маргарита, не вiдiйшов би вiд неї нi на хвинилу. I не довелося б тодi гадати - чи все можливе зробили лiкарi, аби врятувати дружину.
Людмила Падалко, головний лiкар пологового будинку #2 міста Днiпропетровська: "Медицина не может быть без смертей. Очень жаль. И мы не боги, мы не всегда можем помочь. Вспомнили, пришли... Зачем всё это, в такой праздник матери, поднимать эту тему? Ну вы же люди... Тем больее, тут нет никакого криминала. Да, случилось в семье горе. Неужели надо это горе висветить? Вам хорошо, если вашу тему начали в день матери... Я её мужу сказала, я очень сожалею, мы не могли помочь твоей жене. Это тот случай, когда больно вам и мне, и нам всем".
Людмила Iванiвна вiдмовилася коментувати цей випадок. Але скiльки подiбних випадкiв у практицi Українських медикiв?
Костянтин Брагинський, головний лiкар пологового будинку міста Євпаторiї: "Не можна подумати про те, що тут щось не зроблене з боку моїх колег. Я думаю, що там зроблено все. Це поняття називається материнська смертнiсть. Цей показник дуже серйозний. Дуже ми намагаємося, щоб таких випадкiв не було, i бувають такi медичнi установи, в якіх це буває досить рiдко й обчислюється це одиницями на тисячу дiтей, що народжуються. I, звичайно, випадок досить неприємний. Але буває вiн незалежно вiд яких-небудь лiкарських помилок".
Працiвники другого днiпропетровського пологового будинку кажуть, що їхнiй головний лiкар - Людмила Падалко - у своїй справi - професiонал. Усе, що тут є - зроблено завдяки її рукам та фантазiї. Вона - суворий керiвник i не дозволяє помилятися нi собi, нi iншим.
Людмила Падалко, головний лiкар пологового будинку #2 міста Днiпропетровська: "А вы будете показывать тогда, когда вы разберетесь. Потому что я это дело так не оставлю. Я депутат областного совета, возглавляю комиссию по охране здоровья и по социальной защите, я - председатель комиссии по материнству и детству женского парламента, и я эту тему так не оставлю. Меня просто коробит".
А обурює Людмилу Iванiвну питання, що було поставлене в один зi святкових днiв травня, за випадковим збiгом обставин - у жалобний для неї день. Ми хотiли розiбратися, чи насправдi у жiнки розвинулася гостра серцева недостатнiсть, вiд якої вона загинула?
Людмила Падалко, головний лiкар пологового будинку #2 міста Днiпропетровська: "Сегодня родить - это подвиг... Нет, вы вспомнили, пришли узнавать... Вы сначала, чтоб я на вас на суд не подала - В связи с чем? - В связи с такой некорректностью. Вы придите ко мне и узнайте про эту тему... Вы пришли с телевидения... - Скажите, что случилось там? - Я вам и не обязана ничего говорить. У меня есть кому говорить. Идите в прокуратуру, приходите ко мне с запросом, вам и ответят".
Сергiй Боца, мешканець села Привiльне: "Ми зайшли, i я запитую, як це случилося? Вона нам почала розповiдати... Я зрозумiв по розмовi, що це їхня провина. Я давав натяк, що дитина вмерла в понедiлок. I вона носила два днi, i ви нiхто не дивився за нею".
Ми не можемо порушувати медичну таємницю. Тим бiльше таємницю, яку нам так i не довелося дiзнатися. Утiм, навряд чи Сергiй Боца, що попросив нас розiбратися у причинах трагедiї, повiрить, що лiкарi зробили все можливе, аби врятувати життя Маргарити. Принаймнi все, що було в їхнiх силах... Ми ж можемо тiльки припускати...
Костянтин Брагинський, головний лiкар пологового будинку міста Євпаторiї: "Дуже важко сказати, не бачачи iсторiї хвороби i не знаючи про цей випадок, але тому, що ви менi говорили, що вона страждала серцевим захворюванням уже до пологiв, i що її направляли в стацiонар для операцiї кесаревий перетин, iмовiрно виходить, вона страждала пороком серця, причому, саме стенозом митрального клапану, що призводить до серцево-судинної недостатнiстi i є дуже небезпечним для пологiв. I це могло бути однiєю з причин - швидше за все так i вiдбулося - що в неї не витримало хворе серце, не справилося, була зупинка серця - гостра серцева недостатнiсть, i вона загинула. Це, на нашу жаль, буває, i не є нi лiкарською помилкою, - це просто життя. Треба було вчасно звернутися, може бути, вчасно перервати вагiтнiсть. Зараз у нас є цiле вiддiлення планування сiм'ї, потрiбно було, щоб вагiтнiсть ця не починалася... У неї вже двоє діточок було. Треба було вчасно їй самій зайнятися запобiганням вiд вагiтностi. I треттю дитинку не родити".
Сергiй Боца, мешканець села Привiльне: "Вона була дуже гарна жiнка, дуже гарна жiнка... Дуже. Що я буду робити? Не знаю, що я буду робити. Я сам не знаю, що я буду робити далi з ними. Прийдеться їх виростити, поставити їх на мiсце... Що менi з ними робити? Виростити як-небудь..."
Втiм, може бути лiкарi самi щось недоговорюють. Вони мали багато часу. Можливо, треба було зробити Кесаревий розтин, або ж ретельно доглядати за жiнкою, яка потрапила до пологового будинку заздалегiдь. Тодi її, напевне, вдалося б врятувати. Але цього нiхто не зробив...
Костянтин Брагинський, головний лiкар пологового будинку міста Євпаторiї: "Не дай Господь! Це страшно. Ми вмираємо разом з такими жiнками, воскресаємо... Це найгiрше, що може трапитися в нашiй практицi. Я, звичайно, спiвчуваю тому головному лiкарю, у якого вiдбувся цей випадок, тому що кожен випадок закiнчується дуже серйозними розбираннями. Кожен випадок йде в Київ... Усе робимо для того, щоб ми якомога рiдше зустрiчалися з такими трагедiями. Це трагедiя. I для колективу, i для родини, i для усiх".
Проте, дiти є дiти. Можливо, Дарина та молодший Сергiко не усвiдомлюють, що тепер їм доведеться жити без матерi. Вона вже нiколи не зможе подарувати радiсть iншим людям, не зможе допомогти своїм дiтям стати частиною свiту. Того самого, що називається життям.
