Пацієнти гемодіалізу з Донбасу виживають у тісній лікарні [ Редагувати ]

Вже півтора року дніпропетровська лікарня - другий дім для вимушених переселенців з Донбасу. Там вони живуть, роблять ремонт та навіть одружуються.

Довічно прив'язані до процедури гемодіалізу і позбавлені власного житла через війну, люди просто вимушені залишатись у цих стінах. Там із ними спілкувались мої колеги.

До апарату гемодіалізу Геннадія підключають тричі на тиждень. Одна процедура триває чотири години. Але без неї - ніяк. Хворі нирки взагалі не працюють, без гемодіалізу - смерть. Щоб вижити, чоловік переїхав минулої зими із Луганська.

"Поїхали звідти, бо я хворий, а нічим було лікувати. Приїхав в лютому місяці, а гемодіаліз - я з літа", - говорить Геннадій Беретинський, переселенець з Луганської області.

У цій дніпропетровській лікарні зараз живуть сорок пацієнтів-переселенців. Коридорна система, загальна душова, одне ліжко упритул до іншого. Усі свої речі чотири мешканці цієї палати вмістили на одну вішалку.

У цілому світі вона - одна. Ані родичів, а віднедавна і квартири не залишилось. Для Галини із хронічною нирковою недостатністю уже півтора року сьома палата є і домом.

"У мою квартиру потрапила бомба. Я взагалі дивом залишилася жива. Встигла добігти до вхідних дверей "Я жила в лікарні десь тиждень, дзвонила волонтерам, домовлялася, просилася, і вони мене сюди привезли", - говорить Галина Панченко, інвалід 1 групи, переселенка з Горлівки.

Вони живуть від однієї процедури гемодіалізу - до іншої. Прив'язані до неї, ковтаючи гори пігулок та ледь пересуваючись - намагаються пристосуватися до нового життя. У своїх лікарняних палатах, як можуть, роблять простенький ремонт:

А дехто, у перервах між гемодіалізом, навіть одружитися встигає.

"Було торжество в місцевих умовах. В умовах терапевтичного відділення. Звичайно, без весільних нарядів. Але відділення і персонал відзначили", - говорить Наталя Бут, заступник головного лікаря Дніпропетровської лікарні №4.

Утративши дім, маючи мізерну пенсію, погане здоров'я і примарні перспективи, вони все одно борються за життя. Попри все, і незважаючи на всіх.

"Я для себе вирішила: треба триматися", - говорить Наталя Довгаль, інвалід 1 групи, переселенка з Горлівки.