Як дотримуються карантину жителі прифронтових селищ [ Редагувати ]
Жителі прифронтових селищ про карантинні обмеження по всій країні чули. Але живучи сьомий рік в умовах війни, люди набагато більше бояться потрапити під обстріл, ніж підхопити вірус. Докладніше - у матеріалі Ірини Баглай.
У фронтовому селищі Новотошківському засоби захисту - дефіцит. Проте біля аптек і магазинів - усі в масках. І майже в кожного власного виробництва.
За новинами щодо коронавірусу навіть у фронтових селищах Луганщини теж стежать. Доки чекають своєї черги зайти в магазин - обмінюються останніми даними.
Галина Миколаївна, жителька Новотошківського:
Я вот смотрю, читаю сводки каждый день за этот коронавирус, Китай или в Италии. У нас как-то меньше смертность, может выживем, а вот война… когда она закончится. Дадут нам выжить или не дадуть.
До минулого тижня тут чули тільки відлуння стрілянини. Аж раптом снаряди з боку окупованих селищ полетіли по будинках.
Ольга Євгеніївна, жителька Новотошківського:
Ходили не боялись, а тут на тебе такое, что руки ноги затрусились. Мы шли в магазин и буквально 150 метров от нас над головой пролетел снаряд, мы присели, испугались, хотели ложиться.
Чого бояться більше? Ті, хто вже шість років живе в зоні ризику, - відповідають однаково.
"Коронавирус может и пройдет, а мы здесь уже шесть лет боимся, ходуном ходит".
Та й переконувати ізолюватись тут нікого не доводиться. Люди навчені постійною небезпекою - згадують, як часом доводилося понад місяць сидіти в підвалах.
Кілька днів тому в селищі серед будинків розірвалось два артилерійські снаряди. А вже за кілька днів на околицях знову було чутно вибухи мін. Стрілецький вогонь тут уже не дивує навіть посеред дня.
Сергій, військовослужбовець Збройних Сил України:
Cтрелковое оружие работает, можно сказать - это типичное. Регулярные обстрелы, но минометные случаются.
Тож тепер у підвали люди не бігають, коли закінчиться карантин не загадують. Лише гірко жартують - обсервація в них уже сьомий рік, і найгірше - невідомо, коли скінчиться.