У Йорданії незрячі атлети практикують бойове мистецтво [ Редагувати ]

Сильні не лише тілом. У Йорданії незрячі атлети практикують бойове мистецтво джіу-джитсу. Боротися їм доводиться не лише із суперниками та власними страхами, а й за свої права. Чому? Розкаже Анна Філь.

Йорданські нащадки японських самураїв. Відточують прийоми самозахисту, практикують удари. От тільки ані свого супротивника, ані мішені перед очима не мають.

"Незрячі перед собою нічого не бачать, але відчувають тілом, розумом. Людина з вадами зору така ж, як усі. Може навчатися, досягати успіху, навіть перевершувати інших. І звичайно займатися спортом", - говорить Абдула Басем, член команди.

Ці хлопці - перша йорданська команда з джіу-джитсу, у якій усі учасники вміють "бачити руками". Тренуються уже майже чотири роки. Утім запалу не втрачають.

"Займатися джиу-джитсу дуже цікаво. Відчуваю, що можу багато чого досягти. Я не стоятиму на місці, буду розвиватися", - говорить Омар Гогазі, член команди.

Досягнень у борців уже чимало. Останні два роки, "на рівних" зі звичайними атлетами, брали участь у змаганнях із джіу-джитсу. Серед здобутків мають і срібні, і золоті медалі. Нещодавно домоглися сприяння від Національної легкоатлетичної федерації.

"Ми б хотіли і інші види спорту пристосувати до потреб незрячих людей. Вони вільно можуть практикувати джіу-джитсу, - адже у цьому бойовому мистецтві все відбувається зблизька. До того ж, учням подобається", - говорить Абдельфатах Джабер, тренер із джіу-джитсу.

Джіу-джитсу - це японське бойове мистецтво. Зародилося сотні років тому серед бідняків, які не мали зброї, щоб захистити себе. З часом отримало філософське підґрунтя. Головна ідея джіу-джитсу - піддатися, щоб перемогти. Заманити суперника у пастку, заплутати. Тож правильно застосовуючи прийоми, навіть фізично слабший борець може подужати сильнішого.

"Я хочу, щоб люди з особливими потребами не боялися, а були активними. І фізично здоровим, і людям із вадами зору треба долати свої страхи", - говорить Ахмад Авад, борець джіу-джитсу.

Йорданські правозахисники відзначають - у місцевому суспільстві людей із фізичними вадами досі не сприймають. Родини їх соромляться, роботодавці відмовляють у працевлаштуванні. Надії покладають на нещодавно ухвалені закони, за якими рівні можливості гарантуються усім.