Паралельний світ. Королі вулиць. Частина третя [ Редагувати ]

Кожен прохач розважається на своєму робочому місці по-різному. Олена любить порозмовляти з перехожими про своє злиденне життя. Це інколи допомагає розкрутити жертву на зайву гривню. Сім'я Здирунів полюбляє під час роботи почитати розумні книжки. В них вони іноді знаходять нові історії для чергових байок про своє нелегке життя. Сергій весь час в пошуках нового, більш прибуткового місця. Побачити його на роботі не так легко, через що він не раз втрачав гарантовані прибутки. У них різні долі, уподобання і мрії, проте їх об'єднує одне бажання - заробити якомога більше грошей, навіть якщо доведеться вдаватися до брехні.

У 1775 році при Катерині II репресії щодо жебраків припинилися. Було навіть видано наказ, який взяв на себе турботу про бідних. Під заступництвом царствених осіб почали будуватися лікарні й дитячі притулки, нічліжки і безкоштовні їдальні, багатьом біднякам виплачувалася грошова допомога.

Чи існує мафія жебраків? Цим питанням ми не раз задавлися у перших двох серіях і сьогодні продовжимо цю тему, а загримований журналіст дізнається про нові таємниці прошаків.

В минулій серії журналіст познайомився з досить неординарною особистістю,- Петро. Не відомо, які були подальші цілі Петра, але він не хотів далеко відпускати Олексія, над яким намагався взяти шефство.

"Алексей, не уходите далеко, а с этим человеком мне нужно поговорить. Он хороший человек, мне надо с ним поговорить. Алексей, я надеюсь, до вечера вы хоть раз подойдете ко мне. Я хочу с человеком поговорить, на путь истинный направить. Так вы никуда далеко не уходите."

Чим була викликана така зацікавленість новим жебраком, - не відомо. В тім невдовзі все стало зрозуміло. Журналіст попрощався з Петром до вечора і пішов просити на нове місце. Він відійшов на кілька сот метрів, коли зненацька з'явився місцевий безпритульник. Хлопець повідав йому страшну таємницю. Можливо, завдяки саме цій дитині вулиці журналісту вдалося уникнути найгіршого. Але про це піде мова трохи пізніше.

За правління Олександра I було вирішено замінити грошову допомогу жебракам наданням можливості заробити своєю працею. Для цього були створені будинку працьовитості. Подібні будинки були і в інших країнах. В Англії вони існували ще з 1575 року, однак умови життя в них були настільки важкі, що бідняки тільки в крайньому випадку зверталися туди. У датські будинки працьовитості поміщали за вироком суду, але там знаходили притулок ще інваліди і старі, не здатні до праці. У Німеччини ці будинки слугували місцем покарання за жебрацтво та бродяжництво. А у Швейцарії ними карали жебраків за триразове відвідування питного закладу.

Взагалі, звідки беруться підневільні працівники та їх роботодавці - так звана "Мафія жебраків"? Виявляється, все просто і схем поневолення злиденного дуже багато. Ось одна з них:

Спеціальні працівники "мафії жебраків" знаходять самотнього чоловіка, або збіднілу сім'ю і пропонують їм квартиру та непоганий заробіток за зовсім нескладну роботу. Коли людина погоджується, її поселяють разом з циганською родиною, відбирають документи, проте роботи поки що не дають. Через якийсь час людину, що потрапила в цю паску, змушують відпрацьовувати харчування і проживання. Робота дійсно нескладна - жебракування. Якщо людина погоджується працювати з циганами - вона, м'яко кажучи, потрапила на гачок, з якого вже зіскочити не вдасться. Зовсім скоро їй висунуть обвинувачення в тому, що вона приховала частину виторгу і виставлять так званий штраф. Це рішення буде прийматися нібито третьою особою, як правило, авторитетним циганом. Звичайно, він розсудить не на користь обвинуваченого. Далі буде ще більше пасток: нові штрафи, збільшення норми виторгу тощо. От і з'являються справжні раби і мафія, у якої таких рабів десятки, а то й сотні.

Про те, що жебрацтво є також в країнах близького і дальнього зарубіжжя, ми вже розповідали в минулих серіях. Так само ми вже доводили, що мафія жебраків існує, і з'явилася вона вже кілька століть тому в різних частинах світу. А сьогодні ми ще трохи розвинемо тему закордонного жебрацтва. В Індії, де населення більше мільярда, близько двохсот-трьохсот мільйонів індійців живуть у бідності та мають річний прибуток менше ста доларів США на людину. В Америці цілі райони, населені людьми негроїдної раси та індіанцями, яких іноді теж легко можна віднести до жебраків. Світогляд Сходу споконвічно по-іншому оцінював прохачів. Подання милостині було канонізоване ісламською релігією. Але просити її можна було тільки для того, щоб вийти зі скрутного становища. А жебракування як джерело заробітку було заборонене.

Інваліди війни та жінки похилого віку трапляються тільки серед слов'ян. Серед прохачів та бомжів Англії ви ніколи не зустрінете інваліда. Адже там існує програма щодо їх захисту. А в Чехії практично неможливо зустріти дітей та жінок з немовлятами, що просять милостиню. Однак у Празі не рідкість, коли двадцятирічні юнаки стоять із кружками для милостині біля воріт монастирів. Це колишні студенти або школярі, що стали наркоманами, і для них це - єдиний спосіб зібрати на чергову дозу. У Румунії теж є одна особливість - там милостиню просять цілими родинами: батько, мати і діти.

Взагалі винахідливості прошаків можна тільки позаздрити. Багато злиднів - дуже освідченні люди і увесь час спостерігають за останніми новинами, що відбуваються не тільки в країні, але й у всьому світі. Це їм необхідно для того, щоб швидше пристосуватися до іншої ролі, підлаштуваватися під черговий катаклізм. Щодня їм необхідно знати, кому сьогодні дають більше грошей: потерпілим від аварії на ЧАЕС, чи від повені у Закарпатті. А може сьогодні мода на тих, хто врятувався від підступних терористів або наслідків цунамі? І не варто недооцінювати жебраків, адже вони дуже вигадливі.

Наприклад, один жебрак з Китаю додумався використовувати для збирання милостині ще не підкорені простори інтернету. Тому не дивуйтеся, коли перевіряючи ввечері свою електронну поштову скриньку, побачите там повідомлення приблизно такого змісту: "Моєму синові потрібна операція, нам не вистачає на їжу, рахунки не оплачені. Люди добрі, допоможіть хто чим може". До такого повідомлення обов'язково буде прикріплений номер банківського рахунку. Блукаючи інтеренетівськими сторінками, ви все частіше зможете потрапити на web-сайт якоїсь бабусі чи дідуся, які просять про допомогу. До того ж, у кожного з них свої найабсурдніші потреби.

Всіх прохачів в інтернеті можна поділити на дві категорії: Перші - це шахраї в чистому вигляді. Вони просять гроші "на операцію", "на допомогу біженцям", тощо. Інша категорія прошаків жадає отримати кошти не вигадуючи якихось брехливих причин, вони просять просто так.

Історично так склалося, що жебракування в Західній Європі було заборонено. Жебраків переслідували, вважаючи їх злочинцями. Коли їх ловили - саджали до в'язниці, жорстоко карали і навіть страчували. Західний світогляд диктував презирливе ставлення до жебраків, вважаючи їх ледарями, що підривають суспільну мораль і трудову мотивацію.

Якось ми спостерігали таку картину: безпритульний років тринадцяти перебирав і підраховував монети, що йому пожертвували. Деякі гроші він клав собі в кишеню, а деякі просто викидав на землю. Коли ми це побачили, то не повірили своїм очам. Незабаром хлопець помітив камеру і хотів втекти, але ми його зупинили, запропонувавши десять гривень за відвертість. Він повернувся, але сказав щоб ми припинили зйомку. Коли ми його запитали, чому він викидав гроші, він відповів, що з монетами в одну та дві копійки дуже багато клопоту, вони тільки кишеню розтягують. Також він сказав, що це просто нахабство давати їх в милостиню, навіть коли їх кидають разом з монетами більшої вартості. Та й взагалі, за його словами, він з презирством ставиться до всіх, хто кидає йому менше гривні.

З кожним роком світ криміналу молодшає. Число вуличних безпритульних, які з раннього віку починають жити за законами кримінального світу, невпинно росте. Саме з них згодом формуються нові банди і злочинні угрупування.

Два роки тому в Києві був розкритий моторошний злочин. Підліток-токсикоман перерізав горло п'ятдесятирічній жінці за те, що вона намагалася відібрати в нього пакетик із клеєм. Такі випадки не поодинокі, і якщо вже ми взялися досліджувати тему жебраків, то не можна було залишити без уваги самих юних представників цієї стародавньої професії - безпритульних.

Щодня по дорозі на роботу і додому ми стикаємося з таким явищем, як вуличні діти. Малолітні безпритульні клянчать на так званий шматочок хліба. Подаючи цим нещасним створінням, ми і не підозрюємо, що в багатьох з них є своя квартира і батьки, які найчастіше заохочують їхній бродяжницький спосіб життя. Заробіток же таких дітей-прошаків може становити кілька сот гривень на день. Крім того, нерідко за дітьми вулиці стоять представники кримінального елементу, що завдяки їм набивають свої кишені. На жаль, експлуатація дорослими вуличних дітей дуже поширена в наш час.

Проблемою стає і те, що дорослі люди інколи використовують своїх, і навіть не своїх дітей для жебракування. Доставлено з суботи в столиці і семеро дорослих громадян, які використовували дітей з метою жебракування. Доход від, як кажуть, такого незаконного промисла в день становить від ста і більше гривень.

Маленька людина вже не є цвітом і надією нації, вона стає крихітною деталлю у чийомусь великому механізмі злочинного бізнесу. Найцікавіше, що навіть якщо безпритульний працює сам на себе, найменше грошей він витрачає на їжу, і навіть на одяг, вони теж не потрібні. По-перше, їм не можна пристойно виглядати - не будуть подавати, по-друге, новий одяг миттєво віднімають більш дорослі безпритульні, по-третє, теплі речі вони беруть в численних благодійних організаціях, так само, як і їжу.

- Ты знаешь, где ты находишься?
- В милиции.
- А живёшь где?
- В Киеве.
- В Киеве, с родителями или где?
- Да. А чьи вещи, твои?
- Да. А зачем тебе клей? Нюхать. А может лучше лимонада выпить или мороженое? Ну, у тебя ж деньги есть, я смотрю, ну, так на мороженое ж хватит?
- А деньги где взяли?
- Деньги вот только мои. А ты где взял?
- Напросил.
- По сколько тебе давали?
- По 50 копеек, по 25, по 10.
- Это где ты, в Гидропарке?
- И в метро?
- В метро.
- И что ты говорил?
- Отче наш.

Також Андрій розповів, що дома він ночує щодня, а клей почав нюхати з тих пір як приїхав у Київ і познайомився з місцевими бомжами. Взагалі безпритульні вважають, що помирають тільки від наркотиків, а клей - це не страшно. Вони кожні кілька хвилин витягають з рукава пакет із клеєм та вдихають його до очманіння. Абсолютно здорових серед них немає. Туберкульоз, короста, сифіліс і навіть СНІД - це далеко не повний букет хвороб, що з легкістю чіпляють діти вулиці.

Хочеться звернутися до всіх громадян, які неби роблять хорошу справу даючи гріші цим діткам, які займаються жебракуванням. Все ж таки, даючи копійки, чи інколи і певні суми більше коштів, мі створюємо умови, що ці діти в майбутньому не будуть навчатися і не захочуть чесно працювати. Перед тим як жертвувати гроші безпритульним або матерям з дітьми - подумайте! Адже подаючи їм, ви робите тільки гірше.

Нещодавно затримали двох жінок із Закарпатської області, які використовували неповнолітню дворічну дитину з метою жебракування як кажуть цілодобово. Міняючись з дитинкою, самі відпочивали а дитина була біля їх. Там же в підземному перехіді спали. Цим смороду спонукали на перший погляд добрих людей надавати фінансову допомогу. Цим самим подаючи милостиню ми спонукаємо цих дорослих займатися цією справою яка вже стає бізнесом.

При царюванні Івана Грозного жебраків "переписували" з метою довідатися причини жебракування. За Петра I дітей-прохачів відправляли на фабрики, перед цим побивши палицями. При радянській владі жебрацтво було заборонено і каралося як дармоїдство. Прошаків переслідували і саджали у в'язницю на п'ять років. У радянські часи жебрацтво майже зникло, але після скасування відповідної статті кримінального кодексу воно знову розквітло.

З кожним днем усе менш фантастично звучить те, що психологи і вчителі будуть готувати починаючих жебраків, як краще обдурити довірливих громадян і заробити побільше грошей. І як не дивно, такі фірми існують вже в наш час. Наприклад, в Америці кілька друзів відкрили свій коледж, у якому можна отримати спеціальність жебрака. Прохачів навчають, як знайти їжу і ночівлю, як ефективніше випрошувати милостиню та іншим хитрощам професії. Таку школу відкрито вже й на Тайвані. В ній навчається п'ятдесят студентів, кожний з яких заплатив за курс підготовки близько 320 доларів США. Там вони опановують мову тіла, володіння голосом, навчаться особливої міміки. Схожа школа діяла навіть в Росії, але її швидко прикрили.

Даючи безпритульникам на їжу, ми найчастіше самі себе обманюємо. Адже як для дорослих жебраків, так і для молодих, існує безліч спеціальних благодійних організацій, що і нагодують, і одягнуть. Отже зароблені жебракуванням гроші здебільшого витрачаються не на їжу, а на горілку, цигарки, клей та гральні автомати.

Що ж це таке, так звані притулки для жебраків? Найчастіше їх організовують усілякі благодійні організації, нерідко релігійні, котрі практично цілодобово готові прийняти кожного, хто потребує допомоги. З дев'ятої ранку до дев'ятої вечора тут завжди можна розраховувати на ситне частування: першу страву, другу та гарячий чай. Щоранку в ці організації надходить одяг, і кожен бажаючий може вибрати собі речі, що йому сподобалися. У таких притулках обов'язково є кабінет медичної допомоги, і звичайно, тут можна скористатися зручностями душу та туалету. Загалом, усе зроблено для людей, щоб вони максимально могли почувати себе комфортно.

Однак життя так влаштовано, що не все золото, що блищить, і не вся допомога - це благо. У Києві існує ряд організацій, які вважають, що роблять добро, коли допомагають бездомним дітям. Найчастіше, це так звані "божественні їдальні". Там служителі церкви раз на день безкоштовно годують усіх голодних безпритульних гарячими обідами.

На жаль, на сьогодні можна сказати, що ті діти, які пробули довгий на вулиці та інфіковані вуличним життям, це діти, яких дуже складно реабілітувати і ресоціалізувати. Це діти, яким довгий час допомагали релігійні організації та благодійні фонди. Вони привозили їм на замовлення одяг, взуття або обіди. І в цей час діти нічого не повинні були робити, вони сиділи і чекали. Тому й виховувалося в таких дітей споживче ставлення до життя, їм надавалося усе: вони були ситі й одягнені. і при цьому - жодної відповідальності, жодних обов'язків.

Звісно, безпритульних це цілком влаштовує. На їжу і одяг витрачатися не треба, платити за проживання в підвалах і теплотрасах теж не обов'язково, залишається тільки одна проблема: куди ж подіти зароблені гроші? І відповідь приходить сама собою: хочеться відчути себе дорослими, пережити нові враження. Тут і з'являється алкоголь, цигарки, клей, так звана травка, а також іноді досить сильні наркотики.

"Я бы очень хотела сказать нашим гражданам Украины и людям, которые видят детей на улицах. Пожалуйста, есть сейчас такая возможность обращаться в службы доверия в службы по делам не совершеннолетних, в различные центры. Пожалуйста, обращайтесь и говорите, если где-то есть ребенок возможно без родителей, а возможно ребенок, у которого внешний вид соответствующий, который не был длительное время дома Пожалуйста, не давайте деньги, а найдите возможно привести такого ребенка в учреждение, где его примут, где ему помогут. Ни в коем случае не приучайте детей к уличной жизни."

Одного разу на заході був влаштований експеримент: якась благодійна організація підібрала з вулиці кілька жебраків і забезпечила їх грішми, надала їм житло, навчила ремеслу, і навіть влаштувала на роботу. У результаті вже за місяць майже всі ці люди знову опинилися на вулиці. Щастя було так близько, чого ж їм знову не вистачало? Коли в "піддослідних" запитали, як же так вийшло, новоявлені злиденні відповіли, що на вулиці їм набагато простіше. іншими словами, злиденні не змогли позбутися споживацького способу життя, а зробити щось загальнокорисне в них бажання не було.

Мабуть, жебрацтво буде існувати вічно, адже завжди знаходитимуться ті, які захочуть прохачам допомогти. Наприклад, йдемо ми вулицею і бачимо жебрака, що просить на кусень хліба. Ми не голодні, і зайва гривня погоди в нашому гаманці не зробить. І ми подаємо, хоча здогадуємося, що, можливо, нас обманюють. Йдемо далі, а там бабуся просить на операцію дитині. Усі прекрасно знають, що серед жебраків багато аферистів, але раптом ця людина дійсно потребує нашої допомоги?! І ми знову приймаємо рішення дати милостиню.

Як же боротися з жебрацтвом? Як-то кажуть: "пропозиція породжує попит". Якщо люди продовжуватимуть давати жебракам гроші, то прохачів буде з'являтися все більше і більше і ще й через тисячу років вони будуть стояти з протягнутими долонями. В свою чергу і з боку держави мають бути певні нововведення. Потрібно побудувати реабілітаційні центри для тих, хто потрапив у злидні через злий жарт долі, але хоче повернутися до нормального життя. Після цього потрібно буде навчити прохачів працювати і взагалі заборонити жебрацтво законом, що до речі вже знову планується в деяких розвинених країнах, наприклад у Великобританії.

Ми знову повертаємося до загримованого журналіста. Що ж розповів безпритульний нашій людині? Як уберіг його від лиха?

Журналіст попрощався з Петром до вечора і пішов просити на нове місце. Він відійшов на кілка сот метрів, як зненацька з'явився місцевий безпритульний. Хлопець повідав йому страшну таємницю. Можливо, завдяки саме цій дитині вулиці журналісту вдалося уникнути найгіршого.

- А он предлагал тебе там что-то к нему домой?
- Да, звал домой к нему, за город куда-то.
- И ты поедешь?
- Ну, я думаю, мы договорились, что я в течение дня подойду.
- Ты короче смотри, тут Тимко был, Витя, мы тут висели, у меня не вышло, а он тоже предложил, пацаны поехали. Теперь нема пацанов. Уже не появлялись тут недели две.
- А где же они делись?
- А кто их знает, где они делись, но они с ним поехали, я там знаю, где они делись.

Далі, коли ми розбирали цей випадок із працівниками правоохоронних органів, один з оперів розповів нам, що кілька років тому в Києві вони прикрили деяку шашличну. Як з'ясувалося, для готування страв там використовувалося м'ясо бродячих собак і місцевих бомжів.

Після виходу перших серій спецпроекту "королі вулиць" до редакції однієї з регіональних газет надійшов лист від справжнього жебрака, якому після перегляду нашої програми стало соромно за себе й інших прохачів. Також він розповів ще багато цікавих подробиць із життя мафії жебраків. Як відреагували прохачі на вихід програм "Королі вулиць"? Наступного тижня не пропустіть заключна серія циклу передач "Паралельний світ" - "Королі вулиць."