Стримують ворога поблизу Торецька: історія братів-двійнят [ Редагувати ]
Вони схожі як дві краплі води, розуміють одне одного без слів, без зволікань пішли боронити країну. Це про братів-двійнят з Одещини, які разом проходять службу в Національній гвардії України та зараз виконують завдання на передовій. Про бойовий шлях Кирила й Микити наша наступна розповідь.
Вони схожі як дві краплі води, розуміють одне одного навіть без слів – та так само без зайвих слів пішли боронити країну від ворога. Це про братів-двійнят з Одещини, які разом проходять службу в Національній гвардії України та зараз виконують завдання на передньому краї. Про бойовий шлях братів та мотивацію рухатись далі – наша наступна розповідь.
Кирило народився першим. А вже за десять хвилин на світ з’явився Микита. Через те й дістав іронічний позивний "Ксерокс", бо брати-двійнята схожі як дві краплі води. А ось характери, кажуть, різні. Кирило - більш врівноважений, Микита навпаки - темпераментний.
Просто він більше лояльний такий, м’якотілий, а я – пряма протилежність. - Що стосується агресії – це до нього, а я такий – спокійний.
Повномасштабне вторгнення хлопці зустріли у лавах Національної гвардії, де перебували на строковій службі. Обом тоді було по дев’ятнадцять. Могли б демобілізуватися, але вирішили й надалі боронити країну та підписали контракт. І просили відправити їх саме на передову.
Кирило, військовослужбовець 11-ї бригади ім. М. Грушевського НГУ:
Спитали: куди ми хочемо – в патрульний батальйон чи в бойовий. Ми відразу сказали, що хочемо у бойовій підрозділ. Ті, хто не хочуть йти служити, бл*н, страшно, звичайно, всім страшно, всі хочуть жити, але ми ж так само хочемо, тобто хто як не ми – країну свою захищати потрібно.
Так брати опинилися у складі одинадцятої бригади НГУ імені Михайла Грушевського. Спершу пройшли вишкіл у Великій Британії, далі посилені тренування на вітчизняних полігонах: опанували нові системи озброєння, удосконалили навички маскування, тактичної медицини, стрільби тощо.
Микита, військовослужбовець 11-ї бригади ім. М. Грушевського НГУ:
Тобто не просто стрільби: встав, відстрілявся там в одному положенні, а саме з переміщенням, із кутів, зі складних позицій – зі спини, наприклад. І все те, що, так скажімо, ми проходили тут, в той період часу, воно дуже, дуже знадобилось там, саме на "нулі".
"На нулі" – це йдеться про Торецький напрямок, від серпня цього року двійнята пліч-о-пліч стримують наступ російських окупантів. Микита – стрілець-помічник гранатометника, Кирило – кулеметник. Кажуть: у небі - постійно ворожі дрони, пересуватися треба швидко, тут і знадобилася фізична підготовка.
Кирило, військовослужбовець 11-ї бригади ім. М. Грушевського НГУ:
Тому що на тобі броник, каска, автомат, магазини, БК, а ще водичка, поїсти, одяг, ще додатковий БК, одноразка – це все треба якось три кілометри дотягнути, тобто фізично це важко.
Спочатку хлопці обороняли позиції у Серебрянському лісі, потім у населених пунктах. Ці бої, кажуть, найскладніші, бо ворог просочується малими штурмовими групами, ховається у підвалах і будинках.
Микити, військовослужбовець 11-ї бригади ім. М. Грушевського НГУ:
Тобто там в основному міські забудови, і ти не знаєш: є в тому підвалі хтось чи немає або, приміром, в тій будівлі. Там вони хоча і розвалені всі, але все одно, може, десь хтось заховався, може, хтось загубився, зайшов туди, але у нього знову ж таки є автомат – і він може тебе застрелити.
Водночас, розповідають бійці, ворог не жаліє свої сили, кидає на так звані "м’ясні" штурми, прориваючись до тилових ділянок. Тому оборону часто доводиться тримати на триста шістдесят градусів довкола.
Кирило, військовослужбовець 11-ї бригади ім. М. Грушевського НГУ:
Тобто там постріли, там стріляють, позаду стріляють, і попереду у тебе ось це. Основна кількість тут, але вони можуть і збоку вискочити, і звідси, і ззаду вискочити. Одну групу послали, їх "забаранили" пацики, усе чітко, вони за годину, за півтори години, за пів години нову групу закидають – і так протягом дня, двох.
Тут і допомагає те, що двійнята з дитинства підтримують один одного та розуміють навіть без слів.
Там по нозі штурхнув – типу, тихенько, вставай, пішли зі мною, добре. Показав туди чи головою кивнув – ось таке.
Зараз хлопці на відновленні, а невдовзі повернуться на передову, служити у війську планують до Перемоги України. Згадують, як десять років тому, на початку війни, ще підлітками відправляли малюнки на підтримку бійців, а тепер їх уже отримують самі. Та не хочуть, щоб історія повторювалась.
Кирило, військовослужбовець 11-ї бригади ім. М. Грушевського НГУ:
Щоб діти знали, хто їхній батько і так далі, щоб вони не жили у війні, не знали взагалі такого слова. Краще уже ми наскільки зможемо закінчимо це, якщо, дай Боже, вдасться, ніж наступне покоління почне так само як і ми.
